Я почну з плюсів. Ця книжка дуже вдало і вчасно трапилася мені, так як якраз перед нею мене застав період нечитання, пов'язаний з не дуже вдалою книгою. Вона легка, читається буквально за день, якщо не менше. Для такого "літературного відпочинку" те, що треба, тому що вона не зобов'язує сильно напружувати мізки, а великий шрифт і малий розмір вдвічі полегшують процес. Вона на перший погляд здається дуже дитячою, але насправді підходить і для старшого покоління, так як описується саме їхнє дитинство. Моя мама прочитала з задоволенням. Це не та серйозна література, в якій варто очікувати розвиток героїв, захопливий сюжет і так далі. Це збірка виняткових історій, представлених по мірі дорослішання головного героя. Вона доволі цікаво, що ще більше приваблює - досить смішна. Моментами йдеться про серйозні речі, але не дуже нав'язливо. Тобто можна сказати, що тут є певна гармонія. З деякими судженнями персонажей я не дуже погоджуюся, та тут і не завжди зрозуміло, чи це автор так виставляє власні переконання, чи просто показує розбіжність думок. Найбільш вартісні останні сторінки - цей крутий поворот в кінці чудове завершення усієї книжки. Якщо протягом всього читання відчуваєш щось приблизно однакове, то в кінці історія сильніше оживає і все-таки добуває з тебе той блендер емоцій. До прочитання можу радити

Книга современного украинского поєта и писателя Андрея Тужикова "Ще одна цегла в стіні" появилась у меня случайно. И честно признаться, в магазине она бы меня не заинтересовала. Но когда я ее прочитала, мое мнение немного изменилось. Итак. В книге автор рассказывает о своем детстве, а было это во времена Союза. Ну то есть, как раз когда и мое детство тоже. Так что взрослым книга точно понравится. Каждая глава - это рассказ о каком-то периоде жизни, начиная с начала школы и до ее окончания. Точнее даже, когда герои уже совсем взрослые и имеют своих детей-подростков. Здесь и первый "крутой" магнитофон, и все одинаковые, но импортные свитера. Здесь граффити на стенах и побег от милиции. С каждой главой герой и его друзья Петр и Шапка все взрослеют, но взрослеют и их проблемы. Военкомат и опасные ночные прогулки в подземных туннелях, институт и концерт хардкорда. Много-много всего случалось в их жизни, да и в нашей тоже. Ведь книжка историческая. Но герои совсем выросли и перестали замечать друг друга. Специально, к сожалению. Но такова наша жизнь...

Андрій Тужиков "Ще одна цегла в стіні" Книгу купила через видавництво. Усе, прочитане від "Чорні вівці" виявилося оригінальним і крутим. Ця ж... Я готова була плюватися і раділа, що вона коротка. Вже готувалася написати розгромну рецензію і сказати все, що думаю про подібні твори, але останніх дві глави таки змусили мене переглянути свої міркування. Отож історія звична і банальна. Троє підлітків часів розпаду Радянського Союзу як можуть, так і пристосовуються до світу навколо. Усе як у всіх-прогули уроків, сварки з батьками, шалений брак грошей, випивка, цигарки, наркота, секс. Здається, звичний набір переважної кількості підлітків. Нехай не все одразу, але хоч щось із того в роки свого дорослішання спробував майже кожен. І притаманний підліткам максималізм, коли є лише чорне й біле і ще може трішки сірого. І крапка. Та юність таки рано чи пізно закінчується. І тоді, виявляється, світ значно різнобарвніший, але й більш жорстокий і йому абсолютно начхати на те, хто там і коли кому був другом. Тепер інше життя, інші цілі, інші друзі. І от саме той перехід від дружби до ворожнечі, від підтримки до осуду, від одних пріоритетів до інших у книзі показаний дуже реалістично. Тому таки "Чорні вівці" знову зуміли мене здивувати.