Любку вперше відкрила, вже купила Карбід. Хочу читати його ше, він майстерний в усіх смислах, але не нудний.

Відкрила для себе цю книжку випадково, бо купила всліпу чисто через назву (якраз тільки-но дізналась, що таке саудаде) і була приємно здивована. По суті це короткі нариси в атмосфері самого заходу України, Угорщини, Румунії, Сербії, Греції і багато інших куточків планети. Багато відсилок до композиторів, письменників, історичних подій та діячів. Читається супер-легко, бо кожне оповідання займає прочитати 3-4 хвилинки, але дуже надихає далі вивчати культурні твори, історичні постаті та різні географічні місця. І зараз деякі історичні цікавинки читаються особливо "вчасно"

Творчість Любки для мене доволі неоднозначна. Моментами захоплює та приваблює, а буває викликає відразу вперемішку з цікавістю. Як, наприклад, з його романом «Мур». Однак, так як зараз мова йде про «Саудаде», розкажу вам про свої враження від неї. Саудаде – слово незвичне і незнайоме, однак думки одразу викликає затишні. Це той незвичний стан, який можна лише відчути, але не пояснити. І зрозуміти, про що йдеться мова, ви зможете лише прочитавши книгу автора, який без зайвих пояснень цілком і повністю вас у той стан занурить. Коли хочеться внутрішнього тепла і комфорту, відчуженості від зовнішнього світу й заглиблення у свій, внутрішній, – спробуйте усамітнитись з цією книгою. До речі, можливо, саме після її прочитання ви віднайдете ту саму любов до світу зовнішнього. Наприклад, захочете пуститися в мандри Балканами, хоч раніше про цей край нічого не чули, чи відчуєте бажання відвідати оперу, навіть якщо ніколи нею не цікавились, а ще неодмінно послухаєте симфонії Бейли Бартока. Кожен текст, як камертон, налаштовує на потрібну тональність, позбавляє фальшу та змушує рефлексувати. Однак, не розраховуйте на відпочинкове чтиво, тут вам доведеться і помислити, і подискутувати, і покопатися в собі. Думаю, особливо сподобається тим, хто любить шукати підтексти й алюзії, занурюватися в глибинні тексти й уявляти. Ще в процесі читання можна насолоджуватися мовою автора. Цікаво також спостерігати за його письменницькою майстерністю й використанням мови. А пише він відверто, красиво, натхненно, так, що читач ненароком може розчинитися в тексті. Але читати його треба дозовано, аби не перенасититися й не загубити цінні думки. Якісне читання завжди важливіше й корисніше, ніж кількісне. Тому не жалкуйте часу, щоб «переварити», подумати, зрозуміти (хоча б спробуйте), ще раз подумати і закарбувати. Подібні книги зазвичай несуть більше сенсового навантаження, ніж може здатися на перший погляд. Його історії мені багато в чому резонують, змушують рефлексувати, подобається його робота з мовою. Однак, зізнаюся чесно, декілька есеїв мені не надто сподобалися чи радше не відгукнулися, і не тому, що не цікаві, а тому, що не стосувалися мого кола інтересів і я мало що звідти для себе могла виокремити. Але всі ми люди, і це нормально – мати різні вподобання й захоплення. Комусь ті тексти неодмінно стали в нагоді. У цілому, книга справила враження затишне й глибинне. А автору дякую за можливість через його відчуття цього світу трішки збагатити свій, внутрішній.