Я прочитала цю неймовірну книгу – невеличку, дуже смішну, дуже сімейну і сповнену почуттями і емоціями, абсолютно випадково і рекомендую її як дієвий засіб підняти настрій у будь-якій ситуації. Головний герой у ній (він же і оповідач) – чоловік із усталеним режимом дня, досить консервативний, стриманий інтроверт. У нього є улюблена робота, симпатична і трохи безалаберна подруга і навіть колишня дружина, але його поведінка і стиль життя не дуже тягнуть на сім’янина, а стосунки з дитинства (він про це мимохіть згадує) диктують відстороненість і стриманість. І ось коли згадана подруга їде у відрядження, у його життя вривається її родина – галаслива, вибухова, абсолютно навіжена, особливо з точки зору героя. Ця родина не те що не вміє поважати приватний простір – здається, вони навіть не розуміють, що це; вони нестерпні, непередбачувані, доброзичливі аж до порушення усіх особистих кордонів, нахабні, непробивні у своєму оптимізмі і, схоже, здатні навчити героя бути частиною сім’ї – з усіма курйозами, вибішуючими епізодами, теплотою і турботою, що стоять за цим словом. Вони вносять в життя головного героя масу шуму – розмови, музику, з’ясування стосунків, гавкучу собацюру; масу курйозних ситуацій; чимало запахів і смаків – схоже, їжа займає важливе місце у їх житті. Ну, а читачу це сусідство гарантує купу смішних ситуацій. Назва повісті у її ритмічній двозначності (чи навіть тризначності) дуже показова: вибухова іспанська мелодія із усією її експресією, музична тема (ну, якщо ваша кухня раптово перетвориться на залу для репетицій, від музики кудись дітись буде складно), а «банда Сари» – тут і так все зрозуміло. Так от, спочатку я прочитала цю прекрасну книгу, нареготалася від душі, а вже потім познайомилась детальніше із біографією авторки. Якийсь час навіть намагалася зрозуміти – ця серйозна адвоката, жінка із активною життєвою позицією – вона справді авторка цієї феєричної історії, чи це її тезка? Ні, таки вона – і це викликає ще більший захват, наскільки переконливо виписана вся історія, ювелірно розписані парадоксальні діалоги, блискуче розіграна комедія ситуацій. Ну, думаю, з усього сказаного зрозуміло: ця маленька книжечка – дуже дієвий рецепт для підняття настрою, тому рекомендую на всі випадки життя, а творчість авторки, відразу попереджу, дуже різноманітна і цікава, заслуговує на увагу однозначно.

Вважається, що написати гумористичну книгу набагато легше, ніж «серйозну». Або, що писати казки та дитячу літературу легше ніж писати будь-що. Не ведіться на цю поширену хибну думку. Порівняйте хоча б скільки вам відомо письменників в цих жанрах. І хоча книжка Лариси Денисенко «Сарабанда банди Сари» – не є дитячою, та й назвати її суто гумористичною теж не можна. Вона належить до тих книжок, яку читач просто «ковтає». Так в ній є багато епізодів, котрі примусять вас посміхнутись, а то й зареготати; тому будьте обачні вибираючи місце для її прочитання. Якщо це буде велелюдне місце змиріться, що на вас кидатимуть зацікавлені, й не лише такі, погляди. Головний герой «Сарабанди» журналіст Павло Дудник, котрий полюбляє тихе спокійне життя. Його подруга Сара Полонська помандрувала в Мексику… Й тут починаються пригоди нашого Павла… Він зустрічає на своєму поверсі, чоловіка який виходить з його квартири (яка повинна бути порожньою, бо в ній живуть тільки Сара та Павло, а Сара зараз в Мексиці), з’ясовується, що цей чоловік є дядьком Сари… Після цього Павлова квартина перетворюється в гуртожиток, в якому знаходиться місце не тільки родичам Сари, а й сусідам. Книга майстерно виписана дуже колоритними діалогами. В творі присутні розповіді малого Еміля (прочитавши дізнаєтесь хто це), які будуть краще смішних анекдотів. Рекомендовано читати для піднесення настрою.