У нашу дуже високотехнологічну еру, коли люди цілими днями залипають в телефони, комунікують з сотнями людей через соціальні мережі, дуже важливо говорити саме на тему самотності. І автор, як на мене, підняв важливу тему, у важливий період. Адже ми все більше виходимо в онлайн, і все менше знаходимо час, щоб поспілкуватися з найближчими людьми те-а-тет. А людина – це соціальна істота, яка відчуває себе живою та потрібною саме через спілкування. Автор у книзі навів купу прикладів того, як самотні люди почувалися покинутими, нікому не потрібними, які переживали уже останні стадії депресії, що могли привести до катастрофічних наслідків. Але чим важлива ця книга, це тим, що автор на прикладах цих людей показує, що усі ми іноді почуваємо себе самотніми. І не варто вірити соціальним мережам, які показують красиву картинку того, що твої друзі проводять чудовий час без тебе. Усі ми виставляємо лише те, що хочемо, щоб люди бачили, а ту всю похмурість, яка іноді роз’їдає нас ми залишаємо для себе. Книга дуже емоційно-важка, але тим вона і важлива. Раджу прочитати її кожному, та налагодити ті соціальні зв’язки, які були упущені через зайнятість, бажання не надокучати людям чи через свої переживання, які ніяк не пов’язані з іншими людьми.