Міка - сорокарічний спеціаліст по комп'ютерах, самітник, що допомагає впоратися з технікою "чайникам" і веде щоденний графік прибирання будинку. Він досі не створив сім'ю, бо в один момент всі жінки йшли від нього, хто мовчки, а хто зі звинуваченнями в егоїзмі чи після появи нового залицяльника. Навіть теперішні стосунки з учителькою молодшої школи дещо формальні та консервативні, без прояву почуттів. Та все розмірене життя чоловіка перевертається в один момент, коли на його порозі з'являється хлопець, що шукає справжнього батька і підозрює, що ним може бути Міка. В самому творі відчувається вправна рука авторки з великим стажем, бо текст читається дуже легко і не виникає словесних перепон щодо історії. З другої сторони історія являється таким-собі класичним твором, в повільній манері оповіді, без яскравих перепадів настрою. Поведінка героїв та діалоги знову таки класично-літературні, тому, якби не тема комп'ютерів було б важко повірити що події відбуваються у 2020 році. Те, що герої незвичні, я помітила ще в іншій книзі авторки "Турист мимоволі", тому Міка для мене не був сюрпризом. Проте такий персонаж, як він, не забувається. Не дивно, що у нього прізвисько відлюдник, бо й сприймається як людина з певною формою дефекту спілкування. І якби не знав, що йому 40, то по світосприйняттю міг би дати біля 60. Тут особливо хочеться звернути увагу на його смаках та оцінці жінок, їхніх стандартах поведінки і зовнішності. Адже мало де зразок ідеалу описують кремезну тітку, в довгих кардиганах та спідницях, одягу стриманих кольорів, з акуратною зачіскою, не багатослівна, з контролем почуттів і т.д.. Звісно, на колір і смак, але все надто стандартно і консервативно. Насправді книга мені дуже сподобалася. Непрості теми вилиті в помірному настрої. Цікаво, без навантаження. Звичайно, я рекомендую цю легку життєву історію, як привід відпочити й відволіктися від буденності.

Невеличка книжечка, що межує з оповіданням. Достатньо проста історія про буденне життя. Але якщо більшість скаржиться на щоденну однакову рутину та нудьгує через це, то головний герой навпаки - задоволений своїм становищем. Так, йому вже 40+, але він нікуди не поспішає. Доки його дівчина (також не молода) розриває з ним стосунки, бо вона, звісно, очікує змін та якогось розвитку у стосунках. І тоді він розуміє, що втратив найцінніше і намагається повернути її. Сюжет настільки простий, що я навіть не можу написати великий відгук. Бо ідея книги така очевидна, що ніяких глибоких думок вона не визиває. Не можу сказати, що я жалкую, що її прочитала, але й нового нічого для себе не винесла. Загалом ставлення до неї в мене нейтральне. Можу її порадити в якості проведення часу зимовими довгими вечорами, якщо вам подобаються драми, звичайно ця історія також має свою таємницю, навколо якої оповитий сюжет. Та вона глибоко не чіпляє, в душу не западає і я не впевнена, що згадаю книгу через деякий час.

Хіба можна знати, як одна зустріч змінить наше життя? Хтось прийде і піде, хтось затримається надовго, хтось з'явиться на коротку мить і переверне все з ніг на голову. Так і сталося у житті Міки. Зустріч на перетині життєвих шляхів, випадкова і недовга. ⠀ У Міки розмірене життя. Йому за сорок, він працює сам на себе, зустрічається з хорошою жінкою і має сталий графік: після сніданку завжди замочує посуд і має чіткий план прибирання в домі. Хаос - це не для Міки. Але хаос у його життя приходить разом з підлітком, який з'являється на порозі Міки з питанням: "А чи не ти мій батько?" ⠀ Тут можна закрутити щось у стилі бразильських серіалів про покинутих дітей і палку першу любов, але ні. Енн Тейлор робить цю історію більш реалістичною. Але юнак змушує Міку згадати всі свої стосунки ще з часів коледжу і задуматися: чому все завжди йшло не так? Здавалося б, Міка - хороший хлопець. Ставився до жінок з повагою, слухав їх. Та чи достатньо цього? Чи необхідна ще й рішучість, щоб збудувати щасливий союз? ⠀ Енн Тейлор дозволяє нам зробити власні висновки. Особисто мені хотілося добренько Мікою струснути: що ж ти таке робиш? Хоча навіть не так - чому не робиш? Але тут постає ще одна одвічна дилема - говорити чи ні? Мені здається, двоє дорослих людей мають говорити, а не чекати, допоки інший прочитає їхні думки. Добре, коли у житті з'являється такий сюрприз, що змушує переглянути свої рішення і виправити помилки. А якщо ні - двоє нещасливих людей у фіналі? ⠀ "Рудий на узбіччі" легка і життєва історія про кохання, сім'ю і рішення, які ми приймаємо щодня, іноді навіть не усвідомлюючи їхньої доленосності.