Це чудова історія, яку я перечитувала вже вдруге, і впевнена, що перечитуватиму ще. Вона схожа на казку, в якій дракон викрадає прекрасну принцесу, а хоробрий принц вирушає її визволяти і стає на ґерць з драконом. Але в цій історії все було трохи інакше… Отож, Арм-Анн – дракон-перевертень, останній двісті перший нащадок древнього драконячого роду. І, як усі дракони до нього, повинен виконати своє ремесло – з’їсти людину, найкраще принцесу. І він чесно спробував це зробити. Колись давно, ще коли тільки став повнолітнім, він викрав принцесу, приніс її до свого замку… А що було далі, він не пам’ятає, але впевнений, що людського м’яса він ніколи не їв. Надалі він на довгий час облишив будь-які спроби виконати сімейний Ритуал. Але невиконане призначення і пам’ять багатьох поколінь важким тягарем тиснуть на нього і руйнують зсередини. Тому він вирішує піти іншим шляхом, - викрасти принцесу і загинути в двобої з хоробрим лицарем. Отож, він збирається викрасти найгарнішу і наймилішу з принцес королівства Верхня Конта, щоб по неї вже точно приїхав лицар. Але через певний збіг обставин викрадає Юту – найстаршу, і найнекрасивішу і найнедоладнішу доньку короля. І вже лише вдома розуміє свою помилку. Тож він залишає її жити в своєму замку, і вони обоє сподіваються і чекають, що за нею приїде лицар. Але він все не їде і не їде… А тим часом між чудовиськом і принцесою зароджується спочатку взаєморозуміння, а далі і більш теплі почуття. Це казка, написана по-дорослому і для дорослих, але її цілком можна читати і підліткам, бо тут немає відвертих сцен і насильства, а все, що стосується романтичної лінії – дуже мило і ніжно. Але цінна ця книга не лише красивою історією, але і глибиною. У ній розвінчуються стереотипи: що як принцеса – то обов’язково прекрасна; як принц – то обов’язково хоробрий і благородний; як дракон – то обов’язково страшне безжальне чудовисько і людожер. Ця книга чітко показує, якими руйнівними можуть бути тиск з боку батьків і неправильне виховання, а також думка оточуючих. А ще висвітлює питання гендерної нерівності: коли король вказує своїй дружині, що жінки не можуть цікавитися державними справами, вони повинні лише займатися вишиванням гобеленів та іншим рукоділлям. Отож, як на мене, ця книга дуже гарна, ніжна і при цьому дуже глибока. Тому рекомендую! :)

У сірому одноманітному сьогоденні нам по-справжньому не вистачає доброти та віри у диво. Саме для цього й існують казки - чарівні історії, що дарують радість та наповнюють натхненням. Для мене книга Сергія та Марини Дяченко "Ритуал" виявилася саме такою - доброю, однак досить незвичною казкою, яку буде цікаво читати у будь-якому віці. Сюжет розповідає нам типову, на перший погляд, історію кохання між принцесою та її благородним обранцем. Однак не все так просто: принцеса виявляється зовсім не писаною красунею та ще й на додачу із жахливим характер ом, а її обранцем стає справжній ... дракон, який їсть красивих принцес. Однак ця історія насправді про внутрішню любов і взаєморозуміння, про бажання завжди рятувати свою другу половинку і робити усе для її щастя, а головне - це казка, де герої поводяться як звичайні люди, що мають свої вади, переваги та почуття... Надзвичайна історія, що стала однією із найулюбленіших. Щиро рекомендую!

Книжки Дяченків завжди дуже глибоко занурюють в атмосферу, чіпляють історією, приємно дивують цікавими характерами і деталями. "Ритуал" трохи вибивається із загального тла їхніх фентезі - цей роман добріший, не такий темний. Так, це психологізований варіант відомої казки і трансформація архетипів. Оце "перевертання" характерів головних героїв дозволяє подивитися на взаємини, на довіру, навіть на добро і зло трохи по-новому. Дуже класні діалоги, їх справді цікаво читати. Загадковість, мудрість Арм-Анна інтригує і дуже швидко симпатія переходить на його бік. Юта, яку захоплюють давні написи, допитлива і колюча - таку принцесу хочеться пізнати ближче. Усі герої представлені саме у їх внутрішніх переживаннях, це не стільки зовнішня історія, скільки такий собі духовний шлях героїв, майстерно вписаний в казково-пригодницький сюжет. А ще ж неймовірний ліризм, який, до речі, теж не завжди властивий творам творчого подружжя Дяченків - такі пастельні описи, піднесення - з атмосферою і без зайвого пафосу. Казки - це не лише про дитяче, це про мудрість і віру в прекрасне.