This is an automatically translated description
Книга 1. Новий апокриф. Оповіді про князя-філософа Володимира Васильковича, Мелетія Смотрицького, Тадеуша Костюшка та інших персонажів нашого минулого
Герой книги, історик-інтелектуал, розмірковує про долі історичних постатей давнини. Вони приходять до нього в сни, моделюють гру його уяви, діють водночас у різних часових площинах, у різних умовних просторах. Серед них провідні інтелектуали свого часу — архімандрита Максима-Мелетія Смотрицького Кирил Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович, Гедеон Балабан.
Автор прагне оживити історію, звільнити її від стереотипів. Читач знайомиться з долями й непересічними поглядами на життя давніх героїв. Серед них — Василько Романович, Володимир Василькович, Данило Романович, Г. Костюшко, А. Річинський, В. Липинський, Д. Фальківський та багато інших.
Книга 2. Реліквія. Шість днів з життя князя Василя-Костянтина Острозького
Князь Василь-Костянтин Острозький на схилі життя наймає художника намалювати свій портрет за шість днів. Поки митець працює, князь згадує найяскравіші епізоди свого життя. Читач захопиться інтригою сюжету, здійснить подорож Україною XVI століття разом із князем, дізнається більше про тогочасне життя українців на основі глибокого документального проникнення автора в епоху. Люблінська та Берестейська унії, козаччина, Острозька академія, Острозька Біблія... Але шість днів, відмірених для малювання портрета, це ще й останні дні життя князя.
Книга 3. Сильні та одинокі. Три розмови про українську ідентичність
Роман складається з умоглядних діалогів, фактично філософських суперечок: Степана Бандери зі слідчим, який має більше приводів називатися русином, ніж його арештант; з привидом неупокоєного Яреми Вишневецького, що являється ліричному герою в польській тюрмі; з уявним Андрієм Мельником та Яковом Джугашвілі й Олегом Ольжичем… Наостанок — розмова-розповідь про особисту трагедію виконавця убивства Бандери та про те, що долі всіх сильних й одиноких дивним (чи звичним?) чином збігаються.
Крім «українця сучасного» існує «українець поза часом», який утілюється в різних постатях залежно від історичної доби. Якщо перший динамічний, то другий — незмінний, бо він суть, ідея та ідентичність. Тому ці розмови завжди внутрішні, це діалоги нашого вічного із сучасним, яке виростає з нього, направлені на пошук і ствердження «вічного українця» в собі…
