Дуже люблю читати книги, дивитися фільми, тощо про різні види залежностей, але, на жаль не всі вони бувають такими ж вдалими, як "Реквієм по мрії" Г'юберта Селбі-молодшого. Це справді, як на мене, визначний твір з хорошою, до речі, екранізацією. Але усі ми знаємо, що книга завжди краща, чи не так? Отже, маємо щось на зразок романтичних стосунків двох людей-мрійників. Їх звели разом творчі амбіції, бажання підкорити світ. Молоді і всесильні, і всі дороги перед ними відкриті - саме так вони себе почувають. Але якщо зійшлися вони через мрії, то утримує їх разом уже патологічна залежність від героїну. Дивитися за тим, як колись здорові і перспективні люди скочуються в прірву і роблять це добровільно - це справді нелегко. Також маємо ще мати головного героя, у неї своя залежність - вона одержима ідеєю подобатися усім і потрапити врешті-решт у телевізор. Усі персонажі мають можливість спілкуватися один з одним, допомагати, але вони цього не роблять, обираючи, натомість самотність і залежність. Книга напрочуд емоційна, я часом насилу стримувала свої емоції в процесі читання. Просто усвідомлення того, що у залежність може потрапити чи не кожен із нас, а вийти із неї вдається мало кому, - вона лякає. Автор зробив дійсно хорошу роботу, змусивши нас поспівчувати людям, на яких за звичайних обставин у реальному життя ми не звертаємо уваги. Дуже раджу цю книгу усім, за виключенням, мабуть, дуже чутливих і емоційних читачів.