Історія одного дорослішання. Або ні. Тут уже доведеться читачу визначати, чи подорослішав головний герой. Бо це, здається, проблема багатьох - виріс, але чи став дорослим? Чи здатен приймати власні рішення? ⠀ Цю історію розповість нам 19-річний юнак. Наш сучасник, для багатьох - ще й молодший. Який його погляд на світ і на події, які ми переживаємо спільно? Суспільні проблеми й історичні події хвилюють його мало - мимоволі про Майдан, маленький епізод про ветеранів АТО. Видно, що це не актуальні проблеми для підлітків. ⠀ "Рефлекс медузи" розповість про хлопчика і його маму. Таких сімей багато, і у кожній - своя таємниця. Мама жертвує всім заради щастя дитини - або не жертвує. Намагається знайти золоту середину між забезпеченням потреб дитини і власним розвитком. Мама росте разом з дитиною. Ніхто не народжується ідеальною мамою, і про помилки, зроблені під час виховання дитини, є шанс дізнатися, коли дитина виросте. І пожинати плоди теж. Образ матері доволі неоднозначний: іноді вона видається абсолютно звичайною і токсичною її не назвеш, а потім якийсь вчинок чи фраза, і думаєш - що ж воно таке з нею відбувається? ⠀ У їхніх стосунках багато конфліктів - як у кожній сім'ї. І ми можемо побачити, як по-різному одну і ту ж ситуацію сприймає мама і син. ⠀ Тема булінгу, дорослішання, пошук свого призначення, розуміння дитиною стосунків між батьками - книга надзвичайно актуальна. І вже читачу робити висновок - вірити чи ні.

Книжка, якій не вистачило зовсім трішки, щоб стати дійсно класною… “Рефлекс медузи” розповідає історію життя одного хлопчика, в якому було все - шкільний булінг, стосунки з токсичною матір'ю, перше і не перше шкільне кохання, статеве дозрівання, успіх, шлях до футбольної мрії та розчарування. Під час прочитання у мене думки коливались між “точно лишу у своїй бібліотеці” до “ну от не вірю, хоч ти вбий”. Чому ж не зрослось? Перше, це книжка про підлітків написана дорослим для дорослих. І всі намагання авторки “закосити під свою” в підлітковій тусовці розбивались на друзки штучністю діалогів та раптовим моралізаторством, яке вона вкладала у вуста головного героя. Друге, на чому ми не зійшлися це образ токсичної матері головного героя. От ніби і є образ безперечно токсичної, авторитарної матері, а потім виринає якась незначна деталь і цілісна лінія поведінки персонажа ламається…Та й в багатьох своїх бідах головний герой винен не менше за матір. Та й назва книжки себе не виправдовує. Головний герой називає себе медузою, бо вони або тікають, або жалять ворога, але от він жалити зовсім не вміє. Словом дивний післясмак після книжки - ніби і транслює важливі соціальні теми, але мені не вистачило якоїсь пронизливості чи що.