Майже кожен вірш чи поема великого Кобзаря просякнуті болем та відчаєм. А як могло бути інакше, зважаючи на нашу непросту історію? У творчості Шевченка є декілька провідних персонажів: сирота, що шукає щастя й долі на цьому світі; молода дівчина, яка тужить за коханим або ж тиняється по-під дворами з байстрюком; старий козак, часом сліпий, що ходить по світу з бандурою та співає про славні подвиги або поразки вояків. Майже всю творчість автора так чи інакше вивчають у школі, та я вважаю, що деякі його твори складні для сприйняття у дитячому віці. Вони ніби заново відкривають свою суть старшому поколінню. До прикладу візьму "Катерину" та "Наймичку". Вивчаючи їх у школі, діти ще не розуміють усіх негараздів дорослого життя і зазвичай відчувають до головних героїнь лише негативні почуття. Для дорослого ж вчинки та емоції цих жінок відчуваються набагато глибше, тепер читач починає їх розуміти і на зміну негативним емоціям приходить туга та співчуття. Але як би там не було, Шевченко, то не лише страждання, то ще й "садок вишневий біля хати" і та Україна, якою ми її любимо й донині...