Я погоджуюся з нагативними відгуками до книги. Майже кожен абзац має ніби свою історію, що не переплітається з попередніми реченнями. Розбиття на глави ніяк не виправдовується протягом читання книги. Я прочитав тільки половину книги, але далі не зміг втриматися. Інколи думками відлітаєш від книги і навіть не зʼявляється бажання перечитати абзац, щоб його зрозуміти. А навіщо? Все одно наступний текст не буде повʼязаний із попереднім. Хоча, я не можу не зазначити, що у книзі дуже багато цікавого історичного контексту та роздумів стосовно життя паперового (і не тільки) видавництва. Проте, складні та не звʼязні формулювання не дають змоги насолодитися цим науково-популярним контекстом.

Тож, про що ми говоримо, коли говоримо про книжки? Звичайно, ми говоримо про історію, яка відкривається нам на сторінках книжки. Також, про автора і, буває, про його біографію. Ми ділимося враженнями і емоціями від прочитаного. Але разом з тим, говорячи про книжки, ми говоримо про книгодрукування, колекціонування, електронні рідери та скачування книжок з інтернету. Ми згадуємо книжкові магазини, бібліотеки, буккросінг, позичання книжок у знайомих. Про книжки ми говоримо з друзями, на зустрічах книжкового клубу, в соціальних мережах, читаючи засоби масової інформації. Здавалося б, поняття книжки має досить чітке визначення, але разом з розвитком суспільства, розмова про книжки вплітається в різні контексти. Про це і більше ви дізнаєтесь зі сторінок книги Лії Прайс. Авторка розвінчує міф про «смерть друкованої книжки», а також, про те, що читання відходить у забуття. В книжці ви прочитаєте багато цікавинок про різні аспекти з життя книжок. «Про що ми говоримо, коли говоримо про книжки» - досить пізнавальна і корисна книжка. Наприклад, я дізналась багато нового про історію книгодрукування. Єдине що не сподобалось, це «дотепність» авторки, яка іноді здавалась мені трохи грубуватою. Можливо справа в перекладі або специфічності гумору. Але я так і не зрозуміла позитивне чи негативне відношення у авторки до сучасного читача? Наприклад, дуже неоднозначно було висловлено про тих хто колекціонує книги або ділиться враженнями в соціальних мережах. У будь-якому разі інформаційна складова є більш важливою, тому враження від книжки позитивні.

Книжка не про книжки, а ні про що. Текст настільки незв‘язний, що враження ніби не читаєш, а скролиш фейсбук, очі ніби бігають рядками, а нічого в голові не засвоюється. Намагалася читати в метро, щоб просто згаяти час, і більш зосереджено вдома, але від зміни обстановки сприйняття книги не змінилось, увесь час хотілося відкласти і не дочитувати. Врешті-решт, після половини книжки я так і зробила. Нон-фікшеном це важко назвати, якийсь набір слів з кількома посиланнями на історію книгодрукування, бібліотекарства і початок епохи kindle, але ці всі дані, які мали би спонукати щось поґуґлити по темі просто губляться в тексті і не викликають особливого зацікавлення. Ще в середині книги є «вставний аркуш» на сірому тлі, який поки допетраєш що треба читати один абзац з одної сторінки, а інший з іншої, згадаєш всі матюки які знаєш і не знаєш, і мисленнєво несправедливо обматюкаєш редактора. Дивно, що професорка з літературознавства не знає, як зв’язати до купи два слова, щоб зацікавити читача. Важко уявити про що вона говорить на лекціях. Можливо, тут ще й переклад невдалий додався, не знаю, але книга не сприймається взагалі. Це той випадок, коли я повелася на обкладинку і анотацію, і пошкодувала про це. За всю мою історію читання я рідко не дочитую книжок, і даю їм другі, треті, десяті шанси, але тут не той випадок.