«Принципи економічної науки» — книга австрійського економіста Карла Менгера, з якої почалася Австрійська школа економіки і отримала розвиток неокласична економічна теорія. Це був один із перших сучасних трактатів, який містив розвиток теорії граничної корисності. Менгер висунув свою теорію про те, що гранична корисність товарів, а не витрата праці, є джерелом їх цінності. Ця маржиналістська теорія вирішила парадокс алмазу-води, який спантеличував класичних економістів: той факт, що людство вважає алмази набагато ціннішими за воду, хоча вода є набагато важливішою. Гранична корисність як джерело цінності означала, що сприйнята потреба в об’єкті диктується цінністю на індивідуальному, а не на загальному (суспільному) рівні. Наслідком цього є те, що індивідуальний розум є джерелом економічної цінності.