Книга " Піноккіо" Карло Колодді повернула мене в дитинство, а мого синочка занурила в казкові пригоди дерев'яного хлопчика. Звичайне полінце могло зігріти оселю і перетворитись на вуглинки. На світі є люди, які можуть перетворювати звичайні речі в витвори мистецтва. І так в руках майстра на світ з'явився Піноккіо. Моментами ця лялька була безжальна, егоїстична, жила однією миттю і не задумувалася, що можливо є людина на світі, яка дуже хвилюється за її долю і можливо не одна людина, а дві. Саме так, напевне, думає кожна мама, і саме так живе кожна друга дитина. Діти вміють радіти, мріяти і зовсім не задумуються, що в житті завжди є люди, які готові обхитрити, змусити повірити в вигадану історію і примусити іти невірним шляхом. Для дітей у книзі багато повчального. Перш за все - це повна недовіра до чужих людей. Автор на кожній сторінці ніби повторює, що найважливіші люди в нашому житті - це мама і тато. В книзі багато кумедних історій, які закінчувалися для хлопчика добре, адже завжди в казці добро перемагає зло.

Не Буратіно, а Піноккіо, не татко Карло, а майстер Джеппетто, не Карабас-Барабас, а Жеривогонь і ніяка не Мальвіна, а Фея з блакитним волоссям! Історія про неслухняного дерев'яного хлопчика, що постійно потрапляв у халепу, в нас більше асоціюється з Буратіно, та класична казка італійця Карло Коллоді (справжнє прізвище Лоренціні) про "Пригоди Піноккіо" мені здається цікавішою! Вже з перших сторінок книга веселить описами типових емоційних італійців - майстра Антоніо та майстра Джеппетто - і кумедними діалогами. Саме Антоніо і подарує другові поліно, з якого Джеппетто змайструє маріонетку та назве її Піноккіо. Ця незвична лялька, що вміє розмовляти, відразу проявить свій характер капосника, чим нашкодить не тільки собі, але й своєму творцеві. Так і розпочнуться неймовірні пригоди дерев'яного хлопчика. І їх буде чимало, тож, можливо, ви вперше прочитаєте про історію з жаровнею чи, хоча б, про випадок з трьома лікарями. Мушу зізнатися, що спочатку головний герой мене страшенно дратував і здавався мені егоїстичним брехуном, який часто чинить дурні та, навіть, жорстокі речі. Але потім я усвідомила, звичайні діти іноді справляють подібне враження... Тож, задум автора мені сподобався - показати маленьким неслухам, до чого може призвести подібна поведінка. Письменник намагається донести до читача ідею про важливість сім'ї, про те, що в кожної дитини повинні бути і мама, і тато. Так, у житті Піноккіо з'явилися Фея та Джеппетто... На мою думку, італійська казка змістовніша за історію про Буратіно, бо вона не просто пригодницька, але й життєва та повчальна. У ній трапляються не тільки дива, але й сумні речі, про які теж потрібно знати дітям. І, головне, що вона ще й спонукає змінюватися на краще. "Пригоди Піноккіо" багаті на несподівані повороти сюжету, на цікавих героїв, на повчальні історії і гумор. І, хоч у дорослих можуть виникнути запитання стосовно незначної хаотичності подій та деяких деталей у казці, та дітей усе це навряд чи здивує, вони ж бо не такі прискіпливі. До речі, казка Карло Коллоді вперше публікувалася під назвою "Storia di un burattino", що означає "Історія маріонетки". Думаю, всім зрозуміло, звідки взялося ім'я Буратіно.