«Позаду Льодовні», ця книга підходить для аудиторії від 15-ти років. В ній розповідається про двох близнят дівчинки Касс і хлопця Томаса. В них був записник, який вони ховали в льодовні й записували туди свої прогріхи. Оповідачем цієї історії є Томас він нам розповідає про свої відносини з сестрою про те, як вони завжди були разом і про Джеймісона, який був помічником на фермі їхніх батьків, хлопець розповідає про те, що хоч вони з сестрою і були близнюками, але провини в них завжди були різні. Також в них була подруга Ліса. Вони ставали дорослішими й все змінювалося і так одного літа через те, що Томас не знав що сказати, а потім образив Лісу все змінилося. В цій книзі дуже гарно показано те, що допоки хтось тобі не скаже, або ти сам важкими зусиллями це не побачиш, ти не зможеш побачити недоліки тих людей яких ти дуже любиш і переваги тих кого ти не любиш. В цьому творі є ріст героїв є їхні зміни й це мені дуже подобається, а також подобається те, що герої не просто змінюються дуже швидко і не зрозуміло чому, а вони змінюються повільно і цій зміні передує певний вчинок чи певна ситуація, особисто мені книга сподобалася і я її прочитала за вечір. Якщо говорити про якісь недоліки, то я можу назвати лише такий, як опис знущання з тварин Джеймісона, мені особисто це не сподобалося, а так в цілому я інших претензій не маю.

Попри малий об'єм книжка є насиченою. Якщо виокремити всі сюжетні ідеї, то їх би вистачило на роман обсягом 500-600 сторінок, якби ті ідеї добре пропрацювали. А так мені дуже не вистачало "води". Психологічні образи дійових осіб були дані поверхово. Ще менше була розкрита суть їхніх мотивів. Лише будучи знайомим з великою кількістю іншої художньої літератури, можна за схожими ознаками здогадатись про що авторка хотіла написати. Було навіть складно виокремити якусь одну центральну тему. При цьому не можна сказати, що письменниця взагалі не має хисту до письма - сюжетні сцени були написані відносно добре і атмосферно. Уява працювала, але співчувати чи співпереживати героям ну ніяк не вдавалось. Хоч авторка і намагалась цього добитись, наприклад, створюючи персонажа недоглянутої дівчинки, про яку є підозри (так, лише підозри), що вона мало їсть, і яка миє голову настільки рідко, що, коли це відбувається, волосся виглядає дуже неприродно. Загалом впродовж твору письменниця часто грішила тим, що не надто важливі деталі (або й взагалі неважливі й непотрібні) описувала аж занадто ретельно. Наприклад, як на мій погляд, лишнім було писати про технології вбивства кротів і про дощових черв'яків, які іноді для для тих вбивств використовують. Що ще й виявилось не найгіршою складовою книги, бо там ще були згадки про статеві органи крота. Для мене такого плану деталі були відразливими, але підліткам, напевно, сподобалося б. Хоч я б не стала їм давати це читати. Нікому не рекомендую.

Це друга прочитана мною книга авторки Енн Файн. І якщо від "Борошняних немовлят" я була в захваті, то "Позаду льодовні" захопила мене зненацька. Напевно, саме високі очікування після попередньої книги і дещо змінили моє ставлення до цієї. "Позаду льодовні" видалась мені психологічно важкою. В книзі присутньо багато непорозумінь, болю і темряви. Але напевно це і є правильним та досить влучним описом світогляду саме підліткового періоду. Том і Касс - двійнята. Вони були нерозлийвода з самого малечку. В них є свої спільні звички, ігри, таємниці і схованки. Та з часом ця спільність втрачається. Касс дорослішає і поступово віддаляється від брата. А він виявляється не готовим її відпустити. Енн Фанн показує зміни, що відбуваються в душі у Тома, коли він намагається зрозуміти сестру та інших людей, які його оточують. І ще маленькими Касс і Том почали вести записник поганих рис. Туди вони записували всі погані слова, якими їх характеризували дорослі. Це було наче таке таке змагання: хто з них гірший. На цьому прикладі яскраво показано наскільки руйнівний вплив можуть мати такі слова, сказані не лише дитині. Попри мої особисті враження, я все ж можу порадити прочитати цю книжку. Щоправда, до неї варто підходити без жодних очікувань.