Просто неймовірно!!! Історія варта і часу і грошей. Як шахрай зміг почати своє життя заново, хоч і не з власної волі. Його відправили на відновлення роботи Поштмату. Він хотів втекти та нічого не вийшло. День у день він працював з надією втекти, але насправді він більше цього не прагнув. Він відчув те, чого раніше не відчував. Дізнався, як постраждали інші від його "роботи", і відчув сором за свої вчинки. На мою думку, в подальшому розвитку подій він хотів загладити свою провину, або ж очистити карму. Історія просто неймовірна. Жарти, які присутні в книзі, роблять історію реальною. Ніби це все відбувається не у "світі книг". 100/100

Всерйоз думаю про те, чи це не найулюбленіша з поки що прочитаних у Пратчетта книжок. Можливо, що так. Ще дивніше те, що тут майже немає фентезі. Так, типово казково облаштований Анк-Морпорк, але при цьому абсолютно прозаїчні (у гарному сенсі) герої і події. Мокр фон Губперук – засуджений до страти природжений пройдисвіт і талановитий шахрай. Перед повішанням янгол, тиран і очільник Анк-Морпорку лорд Ветінарі пропонує йому угоду: збереження життя взамін на керівництво занедбаним поштамптом. Вибір є: погодитись або померти. Мокр обирає перший варіант, думаючи, що можна трохи подуріти, а там втекти. Поштампт закинутий, ним давно ніхто не користується, в ньому залишились лише старий молодший поштар і його учень. Будівля завалена листами, а також таїть в собі неявні коридори і пустоти замість підлоги. Ходіть обережніше, пане головний поштмейстере! Ніби цього мало, додається ще конкуренція з семафорними вежами, які претендують на єдиність в обслуговуванні, а конкурентів прибирають вбивцями. Цікаво і весело, Мокре, чи не так? Аферист стає непересічним керівником занедбаної структури і повертає поштампту колишню довіру, трохи величі і величезну повагу. А ще викриває директора семафорної компанії «Великий шлях» і навіть закохується. Герої мені фантастично полюбилися. Мокр – трікстер і авантюрист, нон-конформіст і винахідник в золотому костюмі. Панна Краса Любесерце – фем фаталь, феміністка, нон-конформістка, захисниця големів і зневажальниця людей з цигаркою в зубах. Лорд Ветінарі – ходяча іронія, педантизм і експлуататор амплуа тирана. Сахариса Кріпслок – гострий розум, око, перо, найкращі тексти і найгучніші заголовки для анк-морпоркської газети. До речі, книга доволі грубенька, і за рахунок того, що описана фактично одна сюжетна лінія, а не гілчасто, як траплялося мені до того, складається відчуття масштабності і повноти, що мені дуже сподобалося. Пратчетт висміює все підряд: корупцію, бюрократію, ОКР, монополію, азарт, консервативність.

Я не знаю, як так виходить, що кожна книжка з серії "Дискосвіту", яку я читаю, виходить кращою за попередню. Я чомусь була впевнена, що це теж окремий роман на кшталт "Правди", але ж як я зраділа, коли побачила таки в кінці книжки окрему серію про Мокра фон Губперука. Ця книжка постійно тримала мене в напрузі і підганяла читати далі. Якісь постійні секрети, таємниці, дивні й кумедні персонажі, зустрічі з героями інших книжок, як от працівники газети "Час". Деякі Пратчеттівські романи чомусь складно читаються, як на мене, але цей закінчився дуже жваво. Раджу братися за "Поштову лихоманку" принаймні після читання "Правди", щоб мати уявлення про газету і правителя Ветінарі, хоча останній з'являється ще в інших книжках циклу, які я ще не читала. До речі, це перша книжка, яку я взяла до рук через місяць після 24-го лютого. До тих пір не могла читати, а тут почала)