Сюжет зосереджується на спробі відновити події давньої трагедії, де свідками залишилися лише спогади і напівзабуті фрази - Пуаро разом з місіс Олівер збирає уривки пам’яті, поступово відсіюючи домисли і емоційні викривлення. Атмосфера спокійна і меланхолійна, без гострої напруги, але з постійним відчуттям невисловленої провини і минулого, що не відпускає. Персонажі існують радше як носії пам’яті, ніж як активні учасники дії, і саме це задає ритм оповіді. Для мене роман цікавий своєю неквапністю і фокусом на психології - розслідування тут нагадує роботу з крихкими уламками минулого, а фінал залишає тихе, але чітке відчуття завершеності.