Історія розвивається дуже поступово, напочатку ніби нічого не відбувається, мені був потрібен час, щоб вчитатися, але ближче до кінця напруга зростає, і стає дуже цікаво. Як завжди у Ішігуро цей твір дуже багатогранний. На перший погляд, це просто літня пара вирушає в подорож до сина, і хоче повернути свої спогади про минуле, які забрала таємнича імла. Але на фоні ми бачимо хиткий мир між двома етнічними групами, який встановився зовсім недавно після важкої кровопролитної війни. Війна вже ніби майже забулася, але напруга все ще відчувається. Що буде коли памʼять повернеться до всіх? Приємна літня пара може повернути свої спогади про щасливе життя, але і всі інші можуть згадати жахи війни і хиткий мир буде зруйновано. І тут теж дилема, краще знати чи не знати? Краще жити в ілюзії щастя, чи згадати весь біль минулого? А може приємна пара не така вже приємна. Не свідомо, але вони роблять свій внесок у майбутню війну. Вони стають банальними виконавцями зла. В мене були асоціації з росіянами, які не приймають активної участі в бойових діях, але, наприклад, працюють в оборонці. Це зло банальне, і має дуже примітивну побутову форму. Ще я думала про те, що легко думати що любиш людину, коли насправді її не знаєш. Коли єдине, що бачиш - це теперішній момент. Але минулого нема, нема ніяких спогадів про зради, образи, непорозуміння. А чи можливо дійсно покохати людину, знаючи всю її історію?