В книзі описується подорож автора, молодого українського журналіста Артема (він же Антон:)) по території України на мотоциклі, навесні 2010 року. Хоча я читала книгу вперше в 2020 році, але вона справила на мене велике враження. Автор правдиво і з гумором описує міста і села різних куточків нашої країни: від Закарпаття і до Донбасу, від Чернігова і до Криму. Їздячи мотоциклом, автор мав можливість відчути всю «якість» українських доріг, спостерігав недостатню кількість необхідної людям інфраструктури. Також згадуються історичні пам’ятки і цікавинки відвіданих місць. Багато пригод Артем отримав завдяки своєму мотоциклу Мамайоті, який постійно виходив з ладу, і навіть спричиняв аварійні ситуації на дорозі, від яких автору теж добряче дісталося. Але найбільше письменника вразили люди: прості українці, такі різні, і в той же час такі схожі між собою. Люди, які проклинали владу, жалілись на бідність і відсутність роботи, і в той же час допомагали Артему вирішити проблеми з поломкою його двоколісного друга, пропонували йому переночувати у себе, відносились по-доброму: зацікавлено або зі співчуттям. В книзі можна прослідкувати настрої українців в далекому 2010 році, тоді вже простежувалася різниця у політичних поглядах західняків і східняків, вплив російської культури і ностальгія за СРСР у деяких східних областях. Так що ця книга не втратила актуальності, і в ній можна знайти багато цікавих спостережень так би мовити, «з полів». Читається легко і швидко, іноді виникає відчуття, що це сам читач (тобто я) здійснив цю подорож). Автор намагався бути максимально чесним, і це викликає симпатію, я це помітила і оцінила. Тому- точно рекомендую цю книгу.

Я вирішив стягувати до себе на полицю все, що пов'язане з подорожами і вийшло з-під пера українського автора. І цього разу мені до рук попала книга Артема Чапая "Подорож із Мамайотою в пошуках України". Збрело журналістові в голову махнути разом із дружиною на мотоциклі по всій Україні. А щоб сумістити це з роботою, то по дорозі він усім зустрічним ставив два питання — "Про що ви мрієте?" і "Що для вас значить Україна?". З того всього вийшли репортажі, здається, у якомусь інтеренет-виданні, ну і ця книга. Одразу скажу, що книга сподобалася. Є мінуси, але в цілому читання принесло мені задоволення. В ній є своя атмосфера. Прості, нікому не відомі, українські села, прості люди. В деяких місцях, через які проїжджав Чапай, я був сам, у деякі збираюся поїхати (від чого теж високий інтерес до оповіді). Дороги, дощі, намет або ночівля у незнайомих людей… Типажі людей впізнавані й нагадують когось із знайомих. Автор пише про абсолютно незнайомих мені "персонажів", але складається враження, що я їх усіх уже бачив, і не раз. Попри різницю в говірках, люди з різних куточків країни дуже схожі. На перше запитання більшість відповідають "нормально пожити", на друге — "Україна — хороша країна, але при власті піда**си". Ну а шо ви хотіли почути у вимираючих селах? Майже у всіх однакові проблеми, але і є свої радощі. Чапая не залишали в біді, і годували, і давали прилисток, і допомагали ремонтувати байк. Але в тому, що оповідь переважно концентрується на людях, є і невеликий мінус – ніяких локацій і ніяких "достопрімічатільностей". Доводилося читати біля ноута і слідкувати за мандрівкою в"гуглмепс". Багато цікавих місць автор проїжджав, навіть не згадуючи. Але то вже особливості маршруту. Автор пише чесно про свої відчуття. Подорож — це не завжди кайф, часто це біль, бруд, відчай і "хочеться додому". Але коли вже вдома, то знову хочеться в дорогу) У цілому, хороший тревелог зі своєю, я думаю, близькою всім атмосферою.