Починаючи читати книгу я думала що вона буде про сміливу, розумну дівчину, яка ще з 14 років мріяла сама зробити свою долю (це не споллер це є в доступному для ознайомлення уривку). На жаль я не отримала те, чого хотіла. Спочатку я дивувалась, бо дії героїні для мене були не логічними, в мене було відчуття що мені щось недоговорюють. Коли нарешті з'явилося пояснення від авторки то я розчарувалася, бо зрозуміла яким би міг бути яскравим сюжет, натомість постійні роздуми героїні ніби розмазували його. В якийсь момент героїня стала мене дратувати, а вираз "візьми себе в руки", якого стало забагато взагалі став бісити. (Цей вираз калька з російської, в український, або "опануй себе", або "отямся"). Продовжила читати, бо з анотації було зрозуміло, що буде поворот сюжету. Так, поворот був, але героїня для мене так і залишилась нудною. А от кінець мене порадував. Мене порадувала розв'язка, так би мовити, другого сюжету - вона логічна, така яка пояснює дії другого героя і вони логічні та не тривіальні. Щодо героїні, то в мене появився проблиск надії побачити людину, яка не зламалася, встала і пішла... Книга мені не зайшла, не тому, що погана, просто я очікувала іншого. Якщо вам подобаються роздуми, емоційні гойдалки, то ця книга для вас, вона чомусь по настрою мені нагадаю осінь.

Образи героїв «Платонічного кохання» дуууже класно і детально зображені, що іноді все це візуалізуються в голові у фільм. Вражає передача емоцій, вчинків, особливо чуттєво передано розмови і думки. За це особлива подяка письменниці, це так оживлює героїв і робить їх близькими до нас. Якщо любите сюжети, які поєднують у собі і кохання, і труднощі, і напружене очікування — must read. Поки читала, не відпускало запитання «А як там далі?» Хвилюєшся за героїв, намагаєшся передбачити, що буде далі, але сюжет абсолютно непередбачуваний!