Побачивши книгу, зловила себе на думці, що я ніколи не читала її. Я безліч разів переглядала мультик, але книгу вперше взяла до рук саме зараз. Було б добре прочитати цей твір в дитинстві, коли дивишся на світ крізь рожеві окуляри. Тому, я би дуже рекомендувала дорослому читачу ввімкнути режим «уява на максимумі», бо я спершу надто все буквально сприйняла. Мене, як українку, дуже сильно тригерить насильство у будь-яких проявах. Тому при перших «битвах» в голові крутились не веселі дитячі пригоди… Доволі цікаво читати цю книгу дорослою. І це дуже корисно, адже багато що автор лишив і для дорослого читача: те, що діти не помічають. Те, що батьки роблять для дітей, наскільки це непросто - давати раду сімейному життю. Чомусь, саме в цій книзі я сфокусувалась на іншій стороні цієї історії. Тому частина про Кенсвнгтонські сади мені сподобалась найбільше. Напевно через те, що я почала обожнювати фей саме у дорослому віці.

Вместе со школьной скамьёй разлучаемся с детской порой. Ребята! Не упустите момент заглянуть в сказку о мальчике Питере Пэне, про котором написал шотландский писатель Джеймса Мэтью Барри. Детство исключительно приятно, потому что оно несёт состояние беззаботности, беспечности, ветрености и какой-то невероятной легкости. Неумная активность, безудержная энергия, с годами с ходят на нет, а вкус к жизни, чувства, эмоциональность притупляются. Подростки, в сущности ещё дети, не понимая своего счастья, хотят поскорее приблизить момент взросления. Оно и понятно, для подростков наступает период личного развития, построение собственных планов, определения целей. Подростки готовятся вступить во ответственную и деловую жизнь, где нет места детским сказочкам о Питере Пэне. А вот некоторые зрелые люди зрелого, пожелали бы вернуть былое удальство и ребячество. К сожалению, лучшие годы отрочества, скоротечно пробежали, только в воспоминаниях повторяется тот калейдоскоп весёлых дней, поскольку так заложено природой.