Петро Захарович Ванченко — український письменник і актор. Жертва Сталінських репресій.
Творча діяльність розпочалась оповіданням «Вночі», надрукованим 1924 року в додатку до газети «Вісті». Відтоді Ванченко друкується в харківських журналах, зокрема у «Всесвіті». У третьому номері цього часопису за 1926 поруч із оповіданням «Шахтар» вміщено портрет молодого письменника. Наступного року там же друкують гумористичне оповідання «Герой», манерою письма близьке до чеховських творів.
Перша збірка Ванченкових оповідань «Жива реклама» вийшла 1928 року у видавництві «Плужанин».
Одночасно з'являється в друці й більша розміром книжка «Мужність». Далі виходять збірки «Обов'язок» (1929), «Повість без назви» і «Клопіт цирульника Еміля Термана» (1930), нарешті, остання — «Онопрій Кудь» (1933).
Заарештовано Ванченка 6 грудня 1934 року (так званий «кіровський набір»). Звинувачено «в належності до „терористичної організації“, яка намічала вчинити ряд терористичних акцій над вождями партії і уряду», що письменник заперечив.
У Харківськім облуправлінні НКВС у січні 1935 року винесено постанову щодо Ванченкового «Оповідання про гніду кобилу», яке кваліфіковано як «злісний пасквіль на радянську владу». Разом з іншими 15 особами (серед них — полтавці О. Ковінька, Г. Майфет, В. Вражливий) Ванченка засуджено на 10 років позбавлення волі. Перебував на Соловках, звідки не повернувся.

Зміст
• Повість без назви
• Оповідання про гніду кобилу
• Історія Бруньки, двірського пса