Не може не тішити, що навіть у таких непростих книговидавничих умовах у нас з’являється все більше і більше хороших історичних романів, поступово висвітлюється та історія, яку досі було викривлено і приховано. Автора цієї книги літературознавці називали «реаніматором української історії», адже в його творах постають всесвітньовідомі імена українців, про яких ми забули або й не знали. Не можу сказати, що манера письма І. Корсака є легкою та захопливою, а твори – швидкочитабельними; швидше, це інтелектуальне чтиво, адже обидва романи – історико-біографічні, тому художньому вимислу тут немає де особливо розгулятись, а от невідомих фактів, цікавих деталей наводиться чимало. Так, у романі «Перстень Ганни Барвінок» читач занурюється у середовище української інтелігенції ХІХ ст.: тут і Іван Франко, і подружжя Глібових, і Марко Вовчок, і Тарас Шевченко (який, до речі, був старшим боярином на весіллі у головних героїв) і безліч інших відомих постатей, з якими перетинаються стежками подружжя Кулішів. Хоча роман і присвячений Олександрі Білозерській – дружині Пантелеймона Куліша, – скидається на те, що саме її чоловік є головним героєм. Звичайно, він увійшов в історію як відомий письменник, фольклорист, етнограф, перекладач, редактор, видавець… Але що ми знаємо про його дружину? Чому про жінку, котра жила з таким видатним діячем і в такому оточенні (тим паче, що й сама вона була далеко не звичайною пересічною особистістю), збереглося так мало відомостей? Роман дає багато відповідей, але після прочитання у мене виникло ще більше запитань. Як тепер сприймати П. Куліша: адже такий розум, талант, відданість справі та українській ідеї не можуть не захоплювати, і водночас: як може моралізаторствувати в літературі, ба, в національній ідеї, людина, яка розтоптала честь, гідність, талант власної дружини? І чи варта була ця пожертва Ганни Барвінок заради такої людини? Чи не краще було б для обох залишитися просто друзями? Думаю, проблематика твору актуальна і до сьогодні. Другий роман – «Запізніле кохання Миклухо-Маклая» – висвітлює життя мандрівника, антрополога й етнографа, дослідника Нової Гвінеї та Океанії, якого знає весь світ. А ми? Що ми знаємо про Миколу Миколайовича, котрий вважав себе українцем, поляком і німцем одночасно? Твір нагадує, якою ціною розвивався «високоцивілізований» світ, показує наскільки погляди та ідеї видатного вченого випередили свій час. Однозначно раджу книгу до прочитання: впевнена, поціновувачі якісної української літератури отримають задоволення.