Як на мене, то сюжет не до кінця продуманий, звичайний “задрот” проникає в охороняєму офісну вежу і демонструє рішучість і відвагу рівня морського піхотинця. Така собі історія як “хіккі” переміг мега-корпорацію і став правити світом( хоча і віртуальним). В усьому іншому, якщо ви фанат 80-х - маст хев. купа відсилок до кіно/музики і звичайно ж, ігор. Рекомендую, пару приємних вечорів книга в змозі подарувати.

Книга з виликим шрифтом та розтягнута на 500 сторінок.

Книга закохує в себе буквально з перших сторінок. Хоч я народився й пізніше 80-х, але сама атмосфера старих ігор мені знайома, бо я в дитинстві провів сотні годин за 8-ми бітними консолями, а в молодості - за емуляторами 8-бітних консолей. Перш за все, варто відзначити, що я отримую неймовірне задоволення від чтива. Дійсно, інколи здається, що в руках не книга, а джойстик, і ти не читаєш, а пліч-о-пліч з головним героєм подорожуєш ОАЗом в пошуках схованих там ключів й воріт. Я свідомо вирішив не йти в кіно, аби спочатку прочитати першоджерело, без підказок і тих же спойлерів. Далі про сюжет. Перше, що викликає питання - це блискавичний занепад суспільства. Так, автор мав на меті створити кіберантиутопію, де всі "зависають" в онлайні, а на реальний світ - плювати. Начебто нестача ресурсів, палива й інших ресурсів перевернула порядки у цілому світі. В 2040-х більше половини людей - безробітні й жебраки, які живуть на руїнах минулої, так би мовити, цивілізації (тобто, нашої). От не можу я повірити, що за 20 років без природних копалин людство могло настільки змінитись. При чому, автор пише, що люди без електрики повтікали з сіл в міста. Чомусь мені здається, що в реальності все було б навпаки. Бо в селі є ще один, найголовніший природний ресурс - земля. І ніяка електрика, нафта і вугілля не потрібне, щоб росла картопля. Так, збирати було б важко, але ж можливо. Тому на мою думку, навпаки, всі б переїхали в села й жили як у середньовіччі, а міста б обслуговували альтернативні джерела енергії. І не було б двадцятиповерхових стеків, пусток з безкарними бандитами і загальної бідноти. Сюжет будь-якої історії настільки сильний, наскільки сильний її антагоніст. Але зрозуміти дії корпорації «101» не лише в ОАЗі, а й в реальному світі мені було важко. Автор відзначає, що правоохоронна система в 2040-х роках працює препогано. На вулицях повно вбивць, бандитів, мародерів й інших покидьків. Поліція працює слабо або не працює взагалі. Судова система зруйнована. В такому разі який сенс Корпорації «101» взагалі брати участь в грі? Згідно з сюжетом книги вони витрачають десятки, а то й сотні мільйонів доларів, щоб знайти «яйце» й отримати спадок Галлідея. Але ж весь цей час спадок продовжував існувати в реальному світі. Що заважало «101» здійснити рейдерський наліт й захопити "GSS" армією кишенькових адвокатів? Невже це було б дорожче? Припустимо, спадок належить компанії «GSS». Сама компанія належала Галлідею й Морроу, двом друзям. Перший з них – помер. Адресу другого можна без проблем дізнатись. «101» могли вигадати сотню способів «прибрати» його. Тоді управління перейшло б Раді Директорів, яку можна поступово «купити» чи залякати. Хто подав би на них до суду? І якби подали, хіба не дешевше було «купити» суд? Та замість цього Корпорація вирішує витрачати мільйони та роки, щоб «грати за правилами» заповіту. Звичайно, я маю свою версію відповіді, й вона доволі проста. Корпорація «101» все це робить, тому що в кожного протагоніста неодмінно має бути антагоніст. А хто справжній злочинець усіх підліткових антиутопій? Правильно, злі корпорації! Якщо забрати гік-підсолоджувач, ми отримуємо типову підліткову антиутопію, в якій всемогутні "особливі" підлітки дають копняка під зад злій мегакорпорації. Бунт проти системи, особистість проти шаблону, індивідуальність проти зрівнялівки. Це типові меседжі підліткових історій, які пишуться десятками, а то й сотнями років. Той, що біжить в лабіринті, голодні ігри, дивергент... Список можна продовжувати ще довго... Так, ПершийГравець - типова трьохактна підліткова історія, але... вона до біса крута!!! Вчинки головного героя хоч і логічні, але непередбачувані. Дійсно інколи виникає враження, що ти не читаєш книжку, а граєш в класичну аркадну гру. Недоліком третьої частини для мене став любовний трикутник Галлідея. Він нічого не пояснює, нічого не змінює і ні на що не впливає. Його сміливо можна було вирізати, і історія нічого не втратила б. Твіст з четвертаком сподобався, хоч і сприймається трохи як "Бог з машини". Чи варто читати! Ще б пак! Це певний спосіб гарно розважитися!