Повість розповідається від імені  фінського вченого, який згадує свої студентські роки і відпочинок у Бретані. Розпочинається все зі слів головного героя, що ще в 1927 році він переїхав до Парижа і які складнощі виникали із чужою мовою, хоч він і більш-менш нею володів. Як на мене, то перші розділи про життя студента були трішки нудними і було таке відчуття, що я зараз засну, особливо коли читала ввечері. О ось перша зустріч молодого головного героя із вродливою красунею панною ван Бруклін все змінює і далі розпочинається дещо сумна і можливо навіть з одного боку і жорстока історія закоханості. Дівчина виявилась не простою, а норовливою і розпещеною, закохувала у себе чоловіків і грала їхніми почуттями, споглядаючи як вони мучаться від кохання до неї. Чесно, мені було жаль головного персонажа. Автор вважає що це найкраща його повість. Після прочитання двох книг Міки Валтарі, я теж можу сказати що ця повість найкраща.