Читалося легко, на одному диханні.

Між двома персонажами цієї драми-мелодрами такая хімія, що, здається, вона виходить аж за рамки книги. Друзі по багаторічній переписці одного разу стикаються віч-на-віч. І якщо Міша знає, хто така Райєн, то остання навіть не здогадується, що це той самий хлопець, якому вона стільки років розказувала саме сокровенне. Ще тоді, на тому концерті щось заіскрилося. Але спочатку Міша вирішив не відкриватися дівчині, бо чомусь повважав себе недостойним її, а потім події закрутилися так, що правда була вже і недоречною. Так брехня породжує нову брехню, і в них уже нові відносини, в яких Райєн вважає його поганим хлопцем, але її чомусь неймовірно тягне до нього. З іншої сторони вона сумує за своїм Мішею, переписка з яким припинилась з часів того самого концерту. Розриваючись між почуттям провини і новими емоціями, Райєн одного разу дізнається всю правду. Що ж переможе, образа, чи любов? Це була б дуже красива історія кохання (в принципі, вона, напевне, для багатьох і є такою), якби не люта (пардон, не знаю чи можна примінити це слово в даному випадку) наївність і не рожеві соплі, розкидані по всьому тексту. Та зна-знаю, скажете, що, а на обкладинку хтось дивився? В тому й справа, не пов’язала. Ну повелася, сама не знаю на що. Тепер буду знати, що автор не мій, ото і все. Та й таке

Цікаво від початку до кінця