Якщо б у мене запитали, яка з героїнь класичних творів дратує мене найбільше, я б не вагаючись назвала Емму Боварі з роману француза Гюстава Флобера «Пані Боварі». Хоча з іншого боку, у чомусь цю жінку таки розумієш, але про все по порядку. Емма зростає і мріє про справжнє кохання, повне у всіх сенсах, яскраве життя. Проте дівчина виходить заміж за лікаря-вдівця, якого не кохає, і розуміє, що всі її мрії, мабуть, так і зостануться мріями. Але жінка не збирається просто так здатись: вона заводить коханців, починає витрачати багато грошей на сукні, виїзди до Парижу з провінції, фешенебельні готелі, ресторани, квитки в оперу та театр і власне самих чоловіків. Коли її чоловік, звичайний лікар, більше не в змозі оплачувати жінчині капризи, Емма починає позичати гроші… Не важко здогадатись навіть тому, хто поки не читав цю книгу, що нічим хорошим така зав’язка сюжету просто не може закінчитись. Проте я твердо переконана, що хоча би раз, але роман «Пані Боварі» варто прочитати кожному з нас.

"Госпожа Бовари" это трагическая история страстей. Вернее их не достатка в реальной жизни и способе найти их в различных вариациях. Также это история о пагубном влиянии света на всех тех, кто от этого света отдален тем или иным образом. Госпожа Бовари пламенная и романтичная натура, но именно эти ее романтичные представления о мире вокруг, о семейной жизни и приводят к катастрофическим последствиям. Госпожа Бовари страшная эгоистка, ее не интересует никто и ничто кроме ее собственной персоны, ее удобства и удовольствия, она кидается из крайности в крайность. Мне жаль было только ее дочку, о которой мама совсем не думала, о будущем которой не заботилась, и которую попросту не замечала. Вереница любовников, векселя и закладные - все что она делала, госпожа Бовари делала только в угоду своей похоти и мелочности, и это грустно. Очень грустная, но безумно захватывающая история, которую я советую прочесть всем и каждому - для меня это лучшая книга из всего того, что я читала у Гюстава Флобера. А "Простая душа" история, как на меня безликая, и после прочтения "Госпожи Бовари" оставила во мне лишь смутное воспоминания.

Емма Боварі належить до тих людей, про яких можна сказати, що вони не змогли вписатися в реалії, в яких жили: мрійлива, вразлива і вічно незадоволена тим, що має. Волею обставин пані Боварі змушена жити провінційним міщанським життям, пересічної і підпорядкованої суворим правилам жінки. У 19-му столітті у жінок кола Емми не було особливого вибору і їх доля була чітко спланована: шлюб, діти, домашні клопоти та турбота про чоловіка. Ось тільки Емма так і не змогла пройти цей шлях, звернувши з нього практично з самого початку. Не було тоді психотерапевтів, одна розрада – церква, ось тільки проблема в тому, що і релігія для пані Боварі - це щось настільки ефемерне і далеке, що й тут вона не знаходить спокою. Емма Боварі - стовідсоткова егоїстка, причому егоїстка, обтяжена тілесними бажаннями і фантазіями, яким неможливо здійснитися. Чоловік її - Шарль, людина абсолютно приземлена, важко знайти більш просту і примітивну істоту. Не дивно, що Еммі він швидко спротивився. В цьому і полягає трагедія сім'ї Боварі і трагедія персонально Емми. Аби не допустити і навіть не будучи в змозі жити так, як живе її чоловік, Емма сама, своїми руками знищила всіх своїх близьких. Я не симпатизую пані Боварі. Вона не менш примітивна, ніж ті, кого вона такими вважає. Жінка, яка сама не знає чого хоче. І зовсім неважливо, до якого кола вона належала. Впевнена, що навіть якби вона жила в достатку і розкоші, її фінал був би точно таким же. Пані Боварі знайшла б причину для страждань.