Ця книга - про нашу нелегку історію простими словами. Серцем і душею української журналістки читачі крок за кроком проживають становлення нашої незалежності - від 2012 до 2022-го року. У цьому романі немає фальші, він живий, прямий і чесний, як журналістський репортаж. Альона Кроніна проведе вам екскурсію довжиною у життя - від запилених київських редакцій початку 2000-х до стін ВРУ і навіть сучасного Лондона. Вона поставить вам запитання, на які ви не знатимете відповіді. Але точно будете над ними думати. І не лише під час читання. Рекомендовано всім любителям глибокої сучасної прози.

Книга Анастасії Піки пригадує нам події 2014-го. А саме, з чого все починалося. Як "наша влада", наш народ залежали від російської влади. Як ці недоумки хотіли зробити з українців своїх братів... і все б нічого, якби не Майдан... На прикладі життя простої пересічної журналістки, якій перепало працювати у проросіійському виданні, бачимо, наскільки сильно наш інформаційний простір залежав від наших хворих сусідів. Умовно книга поділена на 4 частини, де автор поступово підводить читача до основного. Разом із Альоною Кроніною проживаємо життя киянки, вникаємо в проблеми міста та суспільства, висвітлюємо це із боку журналістики. Спостерігаємо за тим, як зароджується щось неминуче для нашої країни, а потім, як щось лихе просто знищує наш народ на Хрещатику, намагається придушити голос сильного і незламного народу. Дуже широко розкрите поняття "інформаційної війни" (тут кілька розділів важко давалися саме через те, що розкривалися проблеми зв'язку, провайдерів, авторські права в інтернеті і таке інше, а я в цим ніколи не цікавилася). Також на сторінках книги ви зустрінете відомих політиків, яких авторка приховує за іншими іменами, однак з контексту можна одразу зрозуміти, про кого йде мова. Насправді, книга дуже глибока (одна з тих, яку варто читати кожному українцю). Згадати ті страшні події зараз (тоді мені було 11, зараз 19)... Скільки часу пройшло,а це пекло і далі не закінчується... звісно, зараз події сприймаються зовсім по-іншому. При прочитанні одразу в думках спливали сюжети новин, ті страшні кадри... Книга однозначно варта уваги. Давно я не читала книгу з олівчиком (а тут він був необхідний, я вже мовчу про те, скільки стікерів я наліпили в книзі).