Ніколи не треба сумніватися, що маленька група вдумливих, відданих справі громадян може змінити світ; адже тільки так, насправді, його і змінюють. - так починається третя частина історії про Биш. І здавалася б, як в тої найменшої у сім'ї дейрни може так скластися доля? Це класична фентезійна трилогія з епіком в кінці. Читала одразу всі книжки підряд, що буває досить рідко. То чому ж її варто прочитати, якщо вона така стандартна? - спитаєте ви, і тут я вам усе поясню. Тут головні герої - унікальні істоти, що відчувають брехню інших і не можуть брехати самі. Масштабні проблеми, такі як вимирання пануючих видів, та назрівання масштабної війни. Що цьому всьому протистоїть? Нещасна група істот різних видів,які хочуть жити. Хочуть миру, а не панівного становища. Це дуже хороше підліткове фентезі, яке дає розвиток своїм героям, вказуює читачу на кожнісіньку деталь. Те, що треба для такого читача. Книжки обов'язково залишу в себе, щоб із ними пізніше познайомились мої племінники. Історія дуже світла.

"Які дива може нам дарувати світ, якщо ми йому дозволимо!". "Останниця" мною прочитана! "Єдина і надзвичайна" - третя книга, сподобалась мені так само, як перші дві. Єдиний мінус - вона менша, а мені хотілося більше і ще більше історії, пригод, деталей. Перше, що хотіла б зазначити - кумедність і доречність анотації на звороті. В ній жовтим кольором виділені етапи дорослішання Биш, і в розповіді класно вписуються назви трьох книг. "Одна на світі", "Перша серед усіх", "Єдина і надзвичайна". Три етапи становлення героя, розділені на три томи, не є чимось дивним. Зрештою, діти "Володаря перснів" виростають і проносять любов до історії в своє життя і творчість. Я паралельно читала ці трилогії, і мене прям зачепило подібністю. Здається, діти, яким полюбилася "Останниця", стануть фанатами Толкіна. Сюжет. Передумова війни між двома тиранами - людиною і феліветою. Власне до війни ми не дійдемо, але трилерне нагнітання мене тригернуло. Згадалося і наклалося на спогади про кінець лютого. В процесі підготовки до війни Кхара, яка зараз Панна Недаррська, просить подругу стати Посланницею до королеви натітів Павіонни (натіти - морські створіння), адже саме від них залежить фінас боротьби на водних просторах. Биш віднєкується, бо вона лише "проста дейрна", але Кхара нагадує, що ні, Биш уде давно не є останницею і маленькою заляканою дитиною. Що робити? Треба вирушати. Потім стається ще декілька важливих подій, пригод і мандрівок. Битви і втрати. Зустріч двох військ. Смерті тиранів. І в авангарді всіх змін - Биш. Кінець тут щасливий, у дусі "довго і щасливо", але я не нарікаю. На те вона і казка. Мені більше цікавить питання, яке ставить авторка трохи між рядків "Чи можна досягнути Миру воєнним шляхом? Чи є Армія Миру оксюмороном? Чи доречний пацифізм і неозброєність в умовах війни (окей, це риторично)? І ще наскільки сильною і принциповою людиною треба бути, щоб, маючи зброю і владу, зупинитися на досягненні миру і взаєморозуміння?" Насправді ці питання мають мало стосунку до реальності, як мені здається, і більш правдиві в межах історії і повчальної казки для дітей, де добро неодмінно перемагає зло.