дитині дуже сподоболась, (9 років) замовили другу частину

Не дивлячись на те, що мій 8 річний син обожнює тему апокаліпсису, зомбі і тому подібного, книга зовсім не зайшла. Клюнув на неї він сам, бо треба віддати належне, обкладинка і ілюстрації всередині зацікавлюють. Читав вголос і я все думала: "Що не так з цією книжкою?". Як на мене, в ній немає сюжету як такого. Ніби про щось пише автор, а згадуєш події і не можеш згадати. Ніби книга ні про що. Не люблю писати негативні відгуки, може й вперше такий пишу. Але зараз книжки коштують не дешево, тож можливо комусь буде важлива альтернативна думка. Зрештою, можна придивитись до інших книг)

Книга привернула увагу, коли підбирала подарунок п’ятикласнику. Зважаючи на любов малого до усякого гидотного – «зомбаків» і всіляких почвар – ідея дитячої історії про постапокаліпсис здалась досить перспективною. Коли отримала книгу, зрозуміла, що не помилилась. До адресата «Останні підлітки» поки не дійшли, але я погортала і дуже задоволена. По-перше, прекрасна якість поліграфії (так, я розумію, що це не основний критерій, але для подарунку дитині таки важливо). По-друге, книга щедро ілюстрована. Малюнки чорно-білі, але так навіть краще, зважаючи на тему – виглядає доросліше і серйозніше (постапокаліпсис, як-не-як, підлітки мало того, що з різних причин опинилися самі, так ще і змушені рятуватись від усіляких монстрів). Тож ніяких дитячих кольорових ілюстрацій, тільки стильна графіка. При цьому малюнків не просто багато, вони добре деталізовані, супроводжуються пояснювальними підписами та репліками – книга не комікс, звісно, але трохи нагадує графічний роман і я особисто гортала її із задоволенням. Зміст теж сподобався – динамічно, з гумором, гидотних деталей (типу «монстр пах як трьохденне блювотиння») достатньо для того, щоб задовольнити потребу молодших підлітків (років 9-10 я так собі думаю) у бунті проти дорослого «прилизаного» світоустрою. При цьому книга цілком «педагогічно правильна»: вона про дружбу, відповідальність, взаємопідтримку – за біганиною по напівзруйнованому місту, переповненому зомбі, все це не надто кидається в очі, але ж так і треба. Важливо: книга, якщо це для вашого читача має значення, хлопчача. Оповідь ведеться від першої особи – хлопчика Джека Саллівана, який разом із друзями виживає на руїнах колись (хто б міг подумати) затишного світу. Є і дівчачий персонаж – Джун дель Торо, і досить яскравий, але в центрі оповіді все ж хлопчики. В принципі, думаю, дівчаткам теж було б цікаво, але тут вже індивідуально, залежить від уподобань малих читачів. Виклад – прекрасний: емоційно (для особливо експресивних ситуацій використано шрифти, що кидаються в око); іронічно (особливо сцени з Джун – рольові моделі для ситуацій дитячих симпатій – просто клас); добре витримана динаміка – подвиги самі себе не здійснять, як розумієте. Загалом – прекрасна історія для молодших підлітків. Почекаю відгуку головного читача і, думаю, візьмемось за продовження.