Поети та митці – це споріднені душі, тому поет, як ніхто розуміє страждання митця, який змушений жити під пануванням чужої влади. У поемі показано занепад грецької культури та початок панування Риму, представники якого зневажають усе грецьке, і особливе мистецтво еллінської культури. Після того, коли Рим отримав повну політичну й економічну перемогу над Грецією, імператорські можновладці прагнуть духовного упокорення греків. Ставлення до культури підневільного народу Леся Українка проілюструвала в дискусії між Меценатом, Прокуратором і Префектом. Прокуратор і Префект не можуть змиритися із здобутками давньогрецької культури, заперечують все, що може стати предметом гордощів еллінів. Найбільш цинічно звучить заява Прокуратора, що у греків навіть мови не було ніколи. Його підтримує Префект, переконання якого зводяться лише до того, що грецькі вірші нікчемні, а мова еллінів “потворна”. Питання, порушені Лесею Українкою понад століття тому, зараз є як ніколи актуальними. Особливо для нашої культури.