Дуже особиста, щемка і болюча книга поезій Катерини Калитко про те, що бережеш і пам’ятаєш, втрачаєш і цінуєш. Вірші згруповані у розділи: Принишклий ландшафт, Жіноча половина, Шепіт, Чоловіча половина, Крик, Тиша. Їх можна закладати закладкою кольору серця, любові чи крові. Перше правило рецензента “Ордена мовчальниць” - говори про нього, скільки зможеш і хочеш, але коли читатимеш книгу - мовчи і слухай. Друге правило - читай її не лише вдома на канапі, а всюди, де можеш. Наше перше читання відбулося на березі гірської річки у холодну суботу перед Вербною неділею. Ще нічого не росло, сухе бадилля минулорічних трав, розкидане каміння і одноразовий посуд в принишклому ландшафті, але на обкладинці далеко звідсіля сумно посміхалися свята жінка з зайцем в руках. Всередині книги також було багато мовчальниць, вони дивилися з далеких вимірів, як ми відшукували і читали ті рядки, які потрібно було прочитати саме тут, саме нам і саме так. Змінювалося хмарами небо, кубометри води перетікали від далекої засніженої Сивулі до теплого Темного моря, довкіл згиналася, але вперто випростувалася країна і ми розуміли, що для того, щоб хтось міг прочитати, інший мусить замовчати, щоб хтось хотів жити, інший має проститися. У мовчанні відчувалася любов така, яку ви можете відчути також, як відкриєте книжку. Просто пам’ятайте про перше правило. Книжку треба читати.