Олександр Довженко - один із тих видатних українців, яким ми пишаємося. Не дарма його твори активно вивчаються у школах, а Міністерство Освіти рекомендує його книжки для позакласного читання. В честь нього названо одну з найкращих кіностудій України, де були створені такі шедеври кінематографу як "В бой идут одни старики" і не тільки. Великий комік Чарлі Чаплін називав його генієм і видатним мислячим творцем у кінематографі. Окрім літератури і кіно, він також присвятив себе музиці, створивши неймовірні композиції. Якщо ви хочете дізнатися справжнього Олександра Довженка, то замість біографії краще прочитати його особистий щоденник 1941-1956 років. Він детально розповідає про свої непрості роки життя у Радянському Союзі. Йому довелося пережити Другу Світову війну, репресії, післявоєнний період. У своєму щоденнику він пише про свій біль, біль за свої книги, які Сталін забороняв, такі як "Україна в огні", біль за свою рідну Батьківщину. Довженко розповідає про своє знайомство з Володимиром Маяковським, і як повпливало на нього його смерть. Однозначно рекомендую читати українських письменників.

Свои думы, свою душу, всю свою страсть и боль Александр Довженко вложил в свой дневник, который вел со времен Второй мировой войны, и который раскрывает его перед читателем глубже, чем любая биография этого автора. В его записях можно найти и осуждение системы, которая плодит прокуроров, убивая учителей, в которой невозможно развернуться творческой и думающей личности; и любовь к своему народу и к человеку в целом, бьющая фонтаном из слов. Трогают слова Довженка, посвященные самоубийству Владимира Маяковского. Он вспоминает его тяжелое рукопожатие, которое стало последним. И в этом небольшом фрагменте заключен тот гнетущий груз, который всепоглощающей тенью ложился на все естество человека, наделенного даром созидать. Интересно было прочитать про сон писателя, когда к нему пришел Бог и сказал отдать свой талант Слова и выбрать новый. Довженко выбрал Музыку, но и в ней языком нот он воплощал то, что изображал при помощи букв. И это доказывает, что главное не то, как доносится мысль, а сам факт ее наличия. Не зря Чарли Чаплин называет его единственным мыслящим творцом в кинематографе того времени. Довженко заслуживает восхищения и как писатель, и как кинорежиссер, и как личность.