"Око Ґолема" - це гідне продовження першої частини. Історія все більш цікава та таємнича і нас чекає не один поворот сюжету. Нагадаю, що події відбуваються у світі схожого на наш, але різниця полягає в тому, що деякі люди навчилися викликати духів, за чиєю допомогою вони управляють світом. В першій частині головний герой Натанієль призвав джина Бартімеуса, щоб помститися своєму кривдникові. Й під час цього завдання на хлопчину звернули увагу найбільші "шишки" того світу. Ось так простий, але старанний і наполегливий чарівник, став членом тієї чарівної спілки. В другій частині Натанієль вже підріс й працює в міністерстві. Він має дуже великі амбіції. Багато чого є набридливого в цьому персонажі, але коли згадати, як він таким став, мене особисто проймає жаль. Натанієль немає нікого близького, немає нічого, хто б любив його. А Бартімеус - це найкращий персонаж не людської подоби в світі. Я дуже вдячна Джонатану Страуду за нього. І варто додати, що в нас з'являється нова дуже цікава головна героїня - дівчина Кітті. Хочу додати, що "Око Ґолема" вже є більш цікавим, ніж перша частина. А все через політичні інтриги. Ооо так, саме політичні інтриги. Вони вже були і в "Амулеті Сарканда" проте на них не акцентувалася увага. Це додає особливо присмаку цій частині. Про сам сюжет говорити не варто, потрібно лише читати. Я раджу "Око Ґолема" всім поціновувачам фентезі (і не тільки фентезі). Але є ймовірність, що дітям віком 8-12 років може не сподобатися ця історія через ті самі політичні інтриги.

Продолжение Амулета Самарканда не заставило себя долго ждать. Читатели бросаются в магазины, чтобы приобрести желанную книгу, и жадно вчитываются в каждую строку. А ведь это неспроста. Не раз и не два я бы хотела подчеркнуть, что трилогия о Бартимеусе не для несмышлёных малышей. Она бывает жестока, показывая мир Натаниэля таковым, каков он есть. И вторая книга это прямо таки выделяет. Несмотря же на это, Глаз Голема становится действительно стоящим продолжением, его хочется перечитывать также, как и первую книгу, чтобы снова и снова погружаться в те невиданные ранее эмоции. Ведь подобных книг мало, смею заметить, или же они неизвестны большому кругу читателей. Признаться, и трилогия не стала мировой классикой, но, поверьте, оттого она не становится хуже. Напротив, она цепляет за каждую ниточку души читателя, будь то юный искатель волшебства или же начитанный ценитель тонкой психологии героев. Вторая книга завораживает, и потому она однозначно заслуживает Вашего внимания.

Око голема - це друга частина з трилогії про Бартімеуса - славнозвісного джина. Тепер у нас головні герої не тільки Натаніель та джин, але й Кіті - дівчина зі Спротиву. Вона веде боротьбу з іншими простими людьми, які хочуть, щоб не тільки чарівники були у влади. Також ми дізнаємося, що вона стійка до магії і це їй допомагає. Після подій першої книги минуло вже два роки і ми зустрічаємося з новим Натаніелем, від якого майже нічого старого не залишилося. Тепер він міністр внутрішніх справ. І все ще більше схожий на чарівника, що не дивно. Бартімеус після "походеньок" з Натаніелем відпочивав і набирався сил, проте, хлопчику знадобилася допомога і він визвав джина, який, зрозуміло, був взагалі не радий зустрічі, проте він згодився допомогти. Напевно, це все що можу розповісти. Я вважаю, що друга частина краща, ніж перша. Герої розкриваються краще, більше цікавих сюжетних поворотів (СПОЙЛЕР: особливо зустріч Натаніеля з батьками Кіті і тоді, коли його голем ледве не вбив). Також, мені здається, що персонажі стали кращими, у них з'явилася якась глибина, більше характеру.