2/3 книги було переливання води з пустого в порожнє. Сюжет не захоплює, він ніби "сирий". Кінець вже цікавіший, але без захвату. Дочитувала дуже тяжко(Не рекомендую.

Продовжуємо сезон містики та жахастиків. Сьогодні до розгляду маємо дещо темне та незрозуміле... Щось, що змусило чотирьох дітей безслідно пропасти на дванадцять років у далекому та богами забутому селі. «Ляжу, засну і прокинусь, бо сили зла наді мною не власні. Сеї ночі, сеї хвилі звемо стародавні сили. Хай, поки Місяць в небі сяє, від злих нічниць нас захищають» Нас знайомлять із Дорою - єдиною дівчинкою, яка була серед пропавших дітей, але саме її чомусь не забрали. Через це вона страждає, адже ніхто не вірить її словам, ба більше - деякі навіть вважають її винною. Дівчинка повертається з навчання додому, до села, на зимові канікули. Цьому вона не дуже рада, бо всім нутром відчуває, наскільки ненавидить це місце. В одну з прохолодних зимових ночей у двері Дориної хати хтось постучав. Відчинивши їх, дівчина побачила голу, змерзлу та покриту брудом дівчину. Як пізніше виявилось, це Астрід - одна з подруг, яка пропала 12 років тому, але тепер вона має доросле тіло та зовсім нічого не пам'ятає. Окрім неї, до села повернулося ще кілька людей - Том і Соня, які також мали сильні провали в пам'яті. Здавалось, нарешті - справа закрита, родини мають радіти поверненню дітей, а селяни можуть видихнути спокійно. Але тут ми переходимо до ще однієї цікавої деталі історії - разом із новоприбулими дітьми, до цього світу пролізло ще щось, чого звичайне людське око не побачить, проте тіло відчує страх і небезпеку поруч. Трошки розповім про місце подій. Це село, де всі друг друга знають, де всі новини та чутки ширяться зі швидкістю світла, а місцева релігія дуже схожа на язичництво. Проте загальну атмосферу місцини важко назвати позитивною, навпаки - всі щось приховують, не бажають мати нічого спільного один із одним, а ненависть і біль просто переповнюють повітря. Багато місцевих традицій зав'язано на оберегах від духів, чарів і того, що може тобі зашкодити. Тепер Астрід, Томові та Соні потрібно згадати, де вони були та хто буквально вкрав їхнє дитинство. Книга чудово демонструє провали пам'яті персонажів і важкість зловити бодай фрагмент минулого. Більш того, ще задовго до того, як ми побачимо злих духів і небезпеку, яку вони таять, ми зіштовхнемося з ще одним немалим злом - людьми. Адже саме вони тут приносять найбільше болю (як фізичного, так і морального). Історія читається легко, дуже хотілося швидше дізнатися, що ж трапилося з головними героями та як вони протистоятимуть злу. Для деяких ця книга здаватиметься затягнутою, адже сцени з амнезією персонажей доволі довгі. В цілому, це цікава книжка на кілька вечорів без світла 🪔

Ця книжуля довгенько чекала осені, бо і обкладинка, і назва натякали на щось похмуро-осіннє. Насправді це зимова книжка, з атмосферою найдовшої зимової ночі, коли у світ виходить весь морок і бродить незахищеними вулицями. 12 років тому селище сколихнула трагедія - просто з дитячого садочку безслідно зникли четверо дітей. Пошуки не дали результатів, тож забобонні селяни викреслили цю подію зі свого життя і намагались зайвий раз не згадувати про пропажу, а як і згадувати, то потайки творити захисні знаки. Але діти повернулися у найдовшу і найстрашнішу зимову ніч, повернулися вже дорослими, проте не памятали свої останні 12 років. Астрід - одна зі зниклих дітей, сповнена рішучості дізнатися, що саме сталося. Це класичний young adult (до того як в нього увірвалися фейрі і дорослі стосунки))), але відверто похмурий. Події відбуваються в маленькому гірському селі, де ще дуже сильні стародавні вірування. І це максимально неприємне місце, тут кожен дивиться на тебе вовком і точно не пустить на поріг після заходу сонця. Практично всі дорослі персонажі викликають неприязнь. Вони бояться цих дітей, але прикривають страх зневагою і відкритою ворожістю. Вся книжка в темних, сіро-чорних тонах, майже фізично неприємно перебувати в тому місці. Якщо хочете чогось похмурого і атмосферного, то раджу.