Ця історія перевершила мої очікування, я просмакувала нею від початку і до кінця. Дуже майстерно написано. Хотіла знайти ще книги цієї авторки, але на жаль переклали лише цю(

Якщо коротко сформулювати, що саме я прочитала, то на думку спадає тільки одне слово – «ніщо». Я так і не зрозуміла, про що я читала. Це розповідь без початку і без кінця – просто сюжет довжиною в рік життя, розповідь про щось без причин і без наслідків. Бідна дівчина Андреа приїздить в Барселону, щоб учитися в університеті, і оселяється у своїх родичів на вулиці Арібау. Цей будинок колись придбали їх тоді іще молоді дід з бабою, народили там 6 дітей (однією із яких є мати Андреа), потім діти виросли, роз’їхалися, а двоє синів – Хуан і Роман лишилися жити в будинку із старенькою матір’ю, бабусею Андреа. Також в будинку живуть дружина Хуана Глорія з маленьким сином та служниця Антонія, яку всі бояться. Частину квартир в будинку вже давно вимушені були продати через скрутне фінансове становище сім’ї. І ось бідна, як церковна миша, Андреа, оселяється у брудному, припалому пилом і смутком, старому домі, де колись вирувало життя, жило щастя, а нині тільки скрута, заздрощі, ревність, біль, голод, зачаєна злоба і крики. У Андреа своє життя – студентське, вона поринає в нього з головою, але повністю уникнути впливу старого будинку та сім’ї неможливо. Вона вимушена проживати всі їх історії, ревнощі, негаразди. Уся розповідь – це про життя рік у будинку, вірніше, психологічного виживання, бо, здається, жити там і зберегти ясний розум і нормальний психічний стан досить складно. Мені це нагадувало історії про життя в комунальних квартирах. Окремо хотілося б зупинитись на чисто видавничих моментах. Книга має дуже прозорий шрифт і ця економія на чорнилі суттєво погіршує враження від читання – читати при штучному освітленні дуже важко, потрібно напружувати зір, намагаючись розрізнити текст. Звісно ж, шарму книзі це не додає. При перекладі подекуди зустрічаються незрозумілі (можливо рідковживані) слова. Наприклад, разів з 10 зустрічається слово «туск» - це те, що відчувала Андреа. Крім прізвища польського політика Туска я таке слово ніколи не зустрічала, отож, довелося читати словники в інтернеті, з яких з'ясувала, що туск – це туга, сум. Але в такому разі це не те, що мала б відчувати Андреа в описуваних ситуаціях. Це і іще кілька незрозумілих невживаних слів спантеличували і збивали з толку при читанні книги. А необхідність постійно напружувати зір, щоб розібрати написане, робила читання скоріше незручним, ніж приємним.

Книга іспанської письменниці Кармен Лафорет вперше видана 1945 року і є напевно найвідомішою. Також двічі екранізована (в 1947 та 1956 роках). Події відбуваються в м.Барселоні. Андреа приїздить до великої сім'ї покійної матері. Бо вона хоче та має вчитися в університеті, тож починає жити в квартирі бабусі, де вже живуть її два дядька, тітка, сама бабуся і інші (дружина дядька з немовлям та різні гості). В великій, колись розкішній квартирі (а зараз занедбаній та брудній без гарячої води), вона намагається жити, зрозуміти оточуючих і при цьому навчатися, заводити друзів. Ця книга незвичайна. Книга написана гарно та мелодійно. Вона повноцінно передає атмосферу свого часу і цим зачаровує. Я давно хотіла прочитати щось подібне, справжнє. Коли читаєш цей твір - дійсно майже поринаєш у ту брудну величезну квартиру. Автор передає та описує темперамент народу, їх особисте, сімейне життя без прикрас та дуже чітко. І книга "Ніщо" саме така. Читач поринає в післяреволюційний час, з його негараздами та надбаннями. Герої різні, не добрі, не злі, а просто справжні. Читати цікаво, винятково захоплююче і навіть після прочитання книга не відпускає.