У вікіпедії написано, що цей твір належить до жанру повісті, але я більш схильна до думки Михайла Рудницього, що це психологічна повість. А ще найбільше мене засмутило те, що мова йде про справжню родину, яка дійсно жила в Україні. Вся книга розповідає про страшенно складну долю однієї сім'ї, яку мені невимовно шкода. мати(від її обличчя йдеться більша частина твору), батько, 12 дітей, дружини/чоловіки тих дітей та діти дітей (онуки матері та батька) — всі вони певним чином постраждали і страждають через свою вдачу. волію сказати, що якби вони жили в наш час, то багато чого поганого могли б уникнути. До речі, тут також присутні феміністичні висловлювання (Кобилянська, як не як, одна з перших феміністок України), щоправда від чоловіка. Загалом мені сподобалось, книга ідеально підходить для того, щоб отримати черговий mental break down