Темна, повільна, глибока, депресивна, трохи абсурдна історія від відомого письменника Мартіна Еміса, чия проза вже по праву вважається класичною. Оповідь ведеться від імені головної героїні працівниці поліції, яка намагається з'ясувати обставини загадкової смерті дочки начальника поліції. Вбивство чи самогубство? І якщо самогубство, чи потребує самогубство розслідування причин? Проте не потрібно шукати в цій книзі жанр звичного нам детективу. Ця книга була написана британським прозаїком, відомим своєю інтелектуальною прозою, як темна пародія на американський детектив. Звідси всі ці здавалось би взаємовиключні психологічні узагальнення і внутрішні монологи головної героїні на тему жінок в поліції, темної душі поліцейських, цинічності чи сентиментальності, всі оті дивні "ну ти ж жінка". Ці гротескні описи, це перебільшення, пародія, сарказм, марення, написані з повною серйозністю з однієї сторони створюють реальну темну атмосферу, а з іншої показують карикатурність багатьох звичних нам по поліцейським серіалам чи книгам кліше. Цю історію не потрібно сприймати занадто серйозно. Це темна психологічна проза, в яку автор добавив теорії хаосу і предвизначенності наперед подій і людських долей. Це книга, яка зосереджується на стилі письма і абсурдності життя, а не на подіях. Якщо ви готові до незвичний літературних форм і нетипових історій, до крутого фіналу, який розчарує кожного любителя хепіендів, ця книга саме для вас!

Опис "Нічного потяга" звучить спершу дуже привабливо. Детективка веде оповідь про незвичайну її справу. Вона розслідує самогубство, а може, й не самогубство, доньки свого колеги та доброго приятеля. До справи замішаний не тільки професійний інтерес - детективка має особисті мотиви та зі всіх сил намагається докопатись до істини. Але все виглядає цікаво тільки з першого погляду. Кожен ваш наступний погляд на цю книгу може завести в ще більший ліс, у більші дебрі, в потік свідомості та НАЙЖАХЛИВІШОГО стилю ведення оповіді, які я коли небудь бачила у сучасній художній літературі. Абзаци, сторінки, цілі розділи однотипного, нудного тексту. Діалоги звучать цілковито суб'єктивно, їх переповідає вищезгадана детективка. Її спогади переплітаються з якимсь алкогольним маренням, а коли не алкогольним - то як мінімум хмільним чи похмільним. Чому Дженіффер померла, і як саме - я не дочитала. Тож спойлерів не буде :) Якщо вам подобаються затягнуті оповіді з мінімумом екшину та персонажів - можливо, ця книга вам підійде. Якщо ж ви отримуєте задоволення від структурованих оповідей та глибоких описів персонажів і ситуацій - можливо, варто звернути увагу на інший детектив.