Минуле вже не те що колись — нові часи вимагають нових способів пам’ятати. Монструозні, статичні музеї уже не приваблюють глядача і не викликають у нього не те що катарсису, а й просто сильних емоцій. Яна Барінова звертається до інструментарію нового медіамистецтва і на прикладі пам’яті про трагедію Голокосту пропонує новаторські способи організації простору пам’яті в сучасному місті. Це міждисциплінарне дослідження на стику урбаністики, мистецтвознавства та філософії історії.