Від цієї книжки просто неможливо відірватися. А ще - це найкраща феміністична історія, що трапляла мені до рук останнім часом. "В Непокірних" переплітаються долі кількох жінок з різних епох. Хто вони одна одній? Як вони повʼязані? Цей клубок дуже цікаво розплутувати в ході читання, переживати за кожну. Ця книжка розповідає про: місце жінки в суспільстві раніше (від 18 століття) і дотепер; патріархат, який не просто тисне, а часто руйнує життя жінок; абʼюз як психологічне явище, що підкорює волю, знищуючи особистість; і нарешті, силу жінки, яка не боїться бути собою. Це магічна книжка, місцями казкова, часами моторошна, але ну дуже цікава. Раджу. Особливо тим, хто досі бачить фемінізм як збіговисько шалених жінок, яких ніхто не любить, а не спільноту сильних і впевнених в собі, тих, хто знає, чого хоче і домагається цього.

Вам сподобаються "Непокірні", якщо ви любите: кількасотлітні родинні таємниці, розповіді про сили природи, про зв'язок між людиною та усіма живими істотами, висвітлення протистояння матріархату й патріархату, історії про сильних жінок, які здатні врятувати себе та близьких. Особисто для мене це найкраща книга літа-2024. А мо' й усього року. Аж не віриться, що даний роман - дебютний твір авторки, бо це справжня перлина. Буду чекати наступних книг від Емілії Гарт, вона чудово пише, а її персонажі неймовірно багатогранні, складні. 1619, Альта. 1942, Вайолет. 2019, Кейт. Три жінки, три історичні епохи, три паралельні сюжетні лінії. Розділи у книзі подані від імені кожної з жінок, і йдуть по черзі, створюючи з різних шматочків єдину історію родини Вейворд. Я співчувала кожній по-своєму, вболівала за них, боялася разом із ними. Я наче прожила ще три життя у цій книзі. Спочатку з Альтою, потім - з Вайолет і Кейт. Мудрість старшої передалася нащадкам у вигляді щоденників, де вона описала своє життя. Два молодших покоління занурилися в минуле, щоб нарешті зрозуміти, хто вони такі. "Вона сказала, що в моєму серці є природа. Так само, як у її серці, а до неї - у серці її матері". Усі три героїні прагнуть зрозуміти жінку роду Вейворд, яка була перед ними, їхній зв’язок із природою, і звільнитися в цьому процесі. Їх прозвали відьмами, але вони не були такими. Вони не чаклували, не ворожили, а тільки використовували дари природи для цілющих настоянок, якими лікували селян. Та інквізиція й тодішня офіційна медицина (з кровопусканням і прикладанням п'явок) були проти них. Світ, у якому правили чоловіки, не сприймав їх - жінок, які жили самі по собі, не спираючись ні на кого, лише на власні сили й здібності. "Відьма. Слово, як змія, сповзає з уст, капає з язика густе й чорне, як смола. Ми з мамою ніколи не вважали себе відьмами. Бо це слово придумали люди, слово, яке приносить силу тим, хто його говорить, а не тим, кого воно описує. Слово, яке будує шибениці й вогнища, перетворює дихаючих жінок на трупи". Неймовірно цікавий роман. Я прочитала "Непокірних" майже два місяці тому, але книга не йде з думок. Щиро рекомендую.