Перша книга була для мене як більш жорстокий 7 Гаррі Поттер, але якийсь не динамічний. У 2 книзі з’явилась динаміка – і зникла атмосфера Гаррі Поттера. Це вже не сприймалось як абсолютно вторинний твір. Це була самостійна атмосферна історія. Здавалося, що головний герой тут перестав бути таким неконтактним і агресивним, як було в минулому томі. Те, що в нього безтямно закохані двоє, я прийняла просто як факт і вже не думала, наскільки нелогічно ті почуття виникали в попередній книзі. Здається, я ще виділила одну з рис британського фентезі: в ньому конкретна група людей протистоїть конкретній групі людей. Не просто «повстанці» проти «тиранічної влади» - а конкретно такі-то люди, що пішли в підпілля, проти таких-то людей, що побудували силову структуру. Протистояння особистостей. І це круто! Не поділяю думку, що потуги місцевих повстанців виглядали смішно. Мені все здалось навпаки правдоподібним: не якась міфічна «база повстанців», де є купа зброї і спорядження для бойових дій, а розпорошені табори із продовольчими проблемами, упадницькими настроями, і взагалі їх діяльність радше тероризм, а не війна галактичного масштабу. Ще є багато жорстких сцен, що викликають відчуття незатишності. На приклад, мало в яких книгах про перевертнів акцентовано, що коли звір вбиває – він буквально мордою влазить в чужі нутрощі. Не огидно, але й розслабитись не виходить. Героям фізично загрожують, вони відчувають фізичні страждання. Загалом, 2 книга виявилась значно краще за 1. Тішусь, що купила всю трилогію разом. Якби взяла лише 1 том, то до 2 не дійшла б. А так маю одне із найвражаючих чтив за цей рік.

Отже продовження. Знаєте, друга частина трилогії про "напів..." залишила по собі половинні враження. Складно навіть так одразу оцінити її з точки зору "добре/погано" Та не буду забігати наперед. Отож Натан отримав свої дари. І вибір перед ним стоїть доволі складний. З одного боку, батько, з іншого кохана дівчина. Вибір доволі складний. Але виявляється, можна його обійти, та знайти третій шлях=) От тільки куди він приведе? На це запитання книга дає нам повноцінну відповідь. Чому "погано"? Тому що мені не вистачило активних дій. Тут більше роздумів та самокопання. Чому "добре"? Тому що фінал ( нехай десь і очікуваний та передбачуваний) залишив по собі бажання читати далі. Він став кульмінацією, до якої нас плавно підводили всі попередні сторінки. І знову ж таки, питання про однозначність визначення білого як добра а чорного як зла нікуди не ділось. Воно протягнуте червоною ниткою крізь всю книгу. Остаточне рішення за читачем. Я буду рекомендувати книгу до прочитання. Особливо, якщо першу Ви вже читали. Не варто обривати цю історію на самому початку.