Коли я закрила останню сторінку цього роману, зрозуміла, що це - must read та кожна українська родина повинна мати цей роман! Книга починається з обкладинки, чи не так? Цей роман навіть у цьому особливий! Але гарно виданий, приємний на дотик, з двома жовто-блакитними стрічками-закладками, він пролежав у мене тижні два. Нарешті, мій настрій та моє бажання дізнатися про намальованих людей досягли співзвучності, і я почала читати. Спочатку було важко, героїв чимало, усі різні та колоритні, запам’ятовувала та відслідковувала. А потім занурилася у запійне читання. Я жила та боролася зі своїми героями, ходила разом на Майдан та допомагала чим могла, зрозуміла, що повстала вся Україна проти нахабства, корупції та беззаконня. Але тоді свідомість наша притупилася, і було багато таких, кому здавалося, «що це протест недоумкуватих і недалекоглядних людей з ілюзіями, ті, котрі за шматок ковбаси … зачаровуються серіалами або поглинають «пиво-семкі» у підворіттях (це буде завжди, за будь-якої влади), їм не потрібні зміни» Тому «Майдан стояв, бо за великим рахунком ішлося про зміну режиму, а не про дрібні компроміси». Кароліна, одна з героїнь оповіді, пише своєму коханому в Литву, з яким її познайомив Майдан: « … ті люди, які обрали бути поза революцією, яким байдуже, самі себе обікрали… Мені їх шкода.» Бо Майдан був громадою справжніх українців, патріотів, які прагнули щось змінити та захистити наше майбутнє. І ці люди були дійсно особливими. «Мені здається, що на Майдані некрасивих людей немає. Бо всі якось ніби світяться зсередини. Ти не помітив?» продовжує дівчина. Дуже обережно та повільно авторка вела мене до страшних подій лютого 2014: наглому вбивстві обеззброєних людей, насильству та жорсткому протистоянні. Вбивали навіть за державну символіку: жовто-блакитні прапорці та стрічки, що зараз уявити неможливо! І не дивно, що медсестра Марія, яка приїхала в Київ зі Львівщини на допомогу землякам, виявилася саме на Інститутській. І коли її після нещасного випадку евакуювали з місця події чотири хлопці, з-під постійних обстрілів («Боже мій, думала я зі сльозами на очах, як можна стріляти по жінкам!»), один із чоловіків, французький журналіст, говорив до неї, вона розуміла все, хоча ніколи не вчила французьку. Марія думала: « .. це був момент такої емоційної напруги, що всі умовні кордони зникли…» Жах охопив її, коли, напівпритомна, вона бачила, як «людей вбивали прицільними пострілами – в серце, голову, шию, легені, на ураження, не залишаючи лікарям шансів їх порятувати. Людей без бронежилетів і без зброї.» Я можу цитувати роман безкінечно! Але хочу залишити інтригу. Роман не тільки про сам Майдан, але і про звичайних небайдужих та дуже сильних людей, про кохання та доброту, про неймовірний Київ та нашу чудову Україну. Після Майдану багато з нас, нарешті, зрозуміли, що ми маємо рідну мову, ідентичність та незалежну країну, кордони якої недоторкані та священні! Роман з’явився дуже вчасно, гадаю, він пробудить ті почуття та емоції, які викликав наш великий Майдан!