Тарас Григорович, безперечно – людина унікальна, навіть як для творчо обдарованих особистостей. Буквально кожну його поему, кожен написаний ним вірш, варто читати та рекомендувати іншим. Головною темою усієї його творчості, яка так чи інакше, проходить крізь кожний твір, є непроста долю українського народу – його боротьба за власну свободу і незалежність, важкі драматичні події, як в житті усього народу, так і в житті окремого простого українця. Хоча Тарас Григорович, і акцентував свою увагу, більше на повстанській боротьбі, і здебільшого описував драматичні, а подекуди й трагічні долі козаків, та з іншого боку, в його творчості є чимало історій, що розповідають про долю української жінки, яка в ті часи, була не легшою за чоловічу, а в дечому навіть й важчою. От, і «Наймичка», належить до тих історій, що зображують складну трагічну долю простої української дівчини, чий невірний крок призводить до того, що вона усе життя себе картає, а з часом, перебуваючи поруч із рідним сином – не може зізнатися у тому, що є його рідною матір’ю. Головна героїня – дівчина із загалом заможної, але простої української родини Ганна, котра вирішує підкинути свою, як-то кажуть – позашлюбну дитину, до іншої родини. Але проходить деякий час, і дівчина не в змозі забути, що десь підростає її син. З часом вона влаштовується наймичкою до тієї родини, і починає виховувати Марка, котрий навіть не підозрює, ким насправді є його доглядальниця. Так і жила, Ганна зі своєю таємницею, була свідком і учасником усіх подій в житті її сина, як хороших, так і поганих. Одружила його на хорошій дівчині, і лише наприкінці свого життя вирішила розповісти Марку правду. Фінал цієї історії, водночас дуже драматичний, життєвий і повчальний, і як на мене, являється відмінним взірцем творчості Шевченка.