Мій син 2008 року народження. До цієї книги він прочитав "Тореадори з Васюківки" і я впевнено запропонувала йому книгу "На коні й під конем". Перша книга принесла задоволення, а друга книга не була дочитана. Книга хороша, але не дитяча. Більш того, я не знаю, чи зрозуміють її люди, які народилася після розвалу СРСР...Неможливо пояснити деякі речі, треба було їх пережити. Сучасні діти і не намагається зрозуміти історію. Не хочуть вони сумувати, хочуть отримувати задоволення, радість. З одного боку, це правильно, з іншого боку, як вирости доброю людиною, якщо не матимеш співчуття до інших.

Анатолій Дімаров "На коні і під конем" Фільм "І будуть люди", знятий за однойменним романом Анатолія Дімаров, нагадав мені про інші книги цього автора, які були чи не найулюбленішими у дитинстві. Одна-"Для чого людині серце", а інша-ось ця. Знаєте, сьогодні направду складно повертатися у своє дитинство. Те, що тоді здавалося правильним і справжнім, сьогодні бачиться іншим. Ще до служби в армії головного героя книга йшла на ура, а далі стало сумно. Хоча насправді сумно було весь час. Голодне, холодне, обірване дитинство так і вилазило з кожної історії. І хоч усі вони пронизані теплом, світлом і любов"ю, але від того мені хотілося плакати не менше. Певно тут можна згадати про українську літературу в цілому, яка уся пронизана стражданнями і тому її не люблять діти. Ця книга теж страждання, але подані весело, з гумором та самоіронією. Останні кілька десятків сторінок просто змушувала себе книгу дочитати. Возвеличення Червоної армії мені різали вухо, здавалися дисонуючими із попереднім змістом, хоч і були абсолютно правдивими. Чи вимушено правдивими. А вони й не могли бути інакшими, на жаль. Загалом, вважаю, книга може сподобатися й сучасним дітям, але не вся) Написана легко, просто, весело. А чи побачать вони там між рядків те, що приховано? Хтозна... А от "Для чого людині серце" таки дуже раджу прочитати. Воно й сьогодні викликає у мене ті щемкі дитячі сльози, як і понад тридцять років тому.