Якби я прочитала лише анотацію, то ніколи б не взялася за читання цієї книги. 18-літня дівчинка, яка втратила в авіакатастрофі усю свою родину і тепер планує самогубство? - Ні, дякую. Краще вже побережу нерви і прочитаю щось менш депресивне. Але я прочитала я цю книжку лише через той факт, що написав її скандинавський письменник. Чомусь саме авторам цього регіону я довіряю, коли йдеться про такі чутливі і депресивні теми, бо якось життєствердно і без зайвого пафосу в них виходить про це писати. Отже, в центрі сюжету, як я вже зазначала - 18-річна Джулія, втративши родину, почувається страшенно самотньо. Вона вбита горем і єдине, що хоч трохи полегшує її страждання - це ведення щоденника. Хотілося б відзначити, що ці дописи виглядали на диво автентично, якщо врахувати, що написані вони були дорослим чоловіком. Ерленд Лу пише дуже просто, не цурається гумору (це ще треба постаратися, бо ж тема доволі трагічна, щоб усе доречно виглядало - тут великий плюс автору). Головна героїня багато мандрує, її сім'я була доволі заможною. Чи вдасться їй відновити свою любов та інтерес до життя? Жива, справжня, цікава книга про важливі речі. Читається дуже легко і швидко, багато над чим змушує замислитися. Обов'язково хочу продовжити знайомство з творчістю цього письменника, сподіваюсь, вдасться віднайти щось на трохи легшу тему.

О своих противоречивых чувствах к произведениям автора я писала в рецензии к Доплеру. Не буду повторяться, скажу, что книга Мулей мне понравилась больше Доплера, я неожиданно для себя, не прекращая раздражаться действиям и мыслям главной героини, плакала и смеялась, и жалела себя и всех людей на свете, и автора, и всех-всех, и удивлялась, что это вообще со мной такое. Может, я немного того, спорить не буду, но после прочтения я решила, что книга, которая вызвала столько эмоций, плохой быть не может, хотя строгий критик во мне и говорит, что "стиль не стильный, сюжет нереальный, поступки героев нелогичные, короче, все на троечку максимум". Но какое это имеет значение? Вообще автор, несмотря на то, что его герои выглядят полными дурачками, представляется мне мудрым человеком, не боящимся выглядеть глупо. Его герои задают вопросы, которые людям стыдно вроде как задавать, но они важны. Эта его фирменная наивность дает возможность иначе взглянуть на какие-то события в своей жизни. Где-то ему приходится утрировать, доводить до абсурда, думаю, не нужно все воспринимать буквально. Его герои делают всякие странные штуки за нас. А нам остается просто размышлять, "а что, если...?" В общем, не могу сказать, что я всем советую эту книгу и этого автора. Читайте ее, если вам грустно, вы запутались в своих мыслях, вы не знаете, что дальше делать. Книга не даст вам ответов на ваши вопросы, но поддержит, даст надежду самым непостижимым образом, вопреки всему.

Насправді під цією тьмяною нудною обкладинкою ховається дуже яскрава історія. Сучасний норвезький письменник Ерленд Лу має свій особливий стиль: він пише дуже просто, дуже невимушено, з незмінним гумором і легкістю. 18-річна Джулія в одну мить утратила всю свою сім'ю через авіакатастрофу. Що залишається в житті цієї юної дівчини? Поляк-заробітчанин Кшиштоф, який кладе плитку в її домашньому басейні, навчання в гімназії, друзі і родичі, які вже геть дістали її своїм співчуттям і добротою, регулярні візити до "психозавра".... А ще вона має гроші. Багато грошей. Молода, вродлива і заможна, але вкрай нещасна дівчина спершу намагається вкоротити собі віку, а коли ця спроба провалюється, то вирушає світ за очі, літаючи по всьому світу, шукаючи можливості десь ненароком загинути. Наприклад, вириває із глянцевого журналу статтю про найнебезпечніші місця для туристів. За кілька місяців Джулія буквально об'їздила весь світ, але не те, щоб це було дуже дивно для неї, бо ще маленькою дитиною разом із сім'єю вона щовихідних відвідувала якийсь із найвизначніших музеїв світу, які не зовсім правильно називала "мулеями"...