Суперечливі почуття викликав в мене головний герой! Часом було за що похвалити його, порадіти за нього, а часом думки його та вчинки дратували та дуже бісили мене, іноді шкода було його. Дуже різко в нього мінялися погляди та почуття до людей

Про цю книгу мені хочеться написати одночасно і дуже багато, і лише одне слово “читайте”. Це перший урбаністичний роман на тлі 20-х років, коли в літературі домінували теми про селянство й важку долю. Саме цей факт мені запам’ятався, коли я прочитала «Місто» школяркою. В книзі ми слідкуємо за життєвим шляхом амбітного Степана Радченка, який приїздить до Києва із села, аби “завоювати” місто, і водночас губиться в ньому, заплутується в моральних компромісах, пошуках себе, знань, статусів та любові. І врешті, чи не місто “завойовує” його? Перша частина книги здається трохи складною, перевантаженою описами та міркуваннями. Але друга половина йде набагато легше, не можу не сказати, що мені ну дуже імпонували думки поета Вигорського. (наскільки відомо, Євген Плужник став прообразом для поета Вигорського – тепер я хочу прочитати його твори) “... тільки одна незалежність є – незалежність нашого життя від нас! Отже, обмеженості лякатись нема чого, бо прагнення до безмежного завжди приводить до порожнечі”. Дивно, але найбільше мені сподобалось, як автор створив Степана Радченка таким живим, справжнім (і таким бісячим мудаком

Атмосферно, прекрасно. Навіть легкий комуністичний присмак не може зіпсувати