Коли я брала в руки цю книгу, то очікувала поринути в печальну, але добру історію життя вчителя, що самовіддано викликався навчати бідних африканських дітей. Так, ці очікування частково справдилися, принаймні в першій половині оповіді. Добрий чоловік, користуючись тільки однією книгою, а саме "Великими сподіваннями" Чарльза Діккенса, вчить дітей мислити, бути спостережливими розширює їх словниковий запас та кругозір. Перша половина книги наповнена світлою печаллю та невимовною мудрістю, від яких мимоволі на очі нагортаються сльози. Однак, із початком другої половини цієї оповіді, сюжет різко набуває, відвертої жорстокості, від якої дійсно стає страшно, і яка залишає по собі неприємні відчуття від читання. Так, описані часи в Африці були дійсно жахливими, антигуманними, від цих подій могло волосся стати дибки, але саме такий стиль викладу й опису від автора у мене чомусь викликав скоріш не співчуття до цих нещасних людей, а відторгнення від самої книги. Я люблю читати горрори, трилери, мене не лякають описи розправ, однак саме тут це викликало в мене невимовний жах, і не той, що діє як каталізатор та змушує із завмиранням серця читати далі й далі, а той, що викликає огиду й бажання закрити книгу, чи хоча б перегорнути й пропустити кілька сторінок. Справа не в подіях, а саме в описі цих подій. Саме це порушило загальний настрій книги, саме це зіпсувало ту крихку атмосферу й вибило мене з колії, як читача. На жаль, друга половина книги для мене була менш цікавою, і я її дочитала через повагу до першої половини оповіді, через повагу до Чарльза Діккенса, Містера Уоттса та дітей. Отже, загальні враженні від книги в мене досить суперечливі, були й гарні враження, були й зовсім неприємні. Не погано, але й не чудово.

Це історія про життя людей на маленькому острові поблизу Австралії. Так сталося, що місцеві жителі повстали проти власників шахти і пішли в підпілля воювати проти червоношкірих, яких влада надіслала, аби залагодити конфлікт. Повстанці-рембо, як їх називали прості люди, та червоношкірі розпочали війну, а з наслідками стикнулися жінки, їх діти та люди похилого віку, які ще лишилися в селищі. Усі білі встигли ще до блокади переправитися на континент, окрім містера Воттса... який не зміг, чи то не схотів лишити свою чорношкіру дружину, то ж зостався на острові і викликався вчителювати. Навчав він дітей за допомогою книги Діккенса ,, Великі сподівання,, , яку читав їм кожен день невеликими частинами, а решту часу обговорював прочитане та відповідав на запитання, що часом сипалися з дитячих вуст. І як виявилось, одна історія може навчити переосмислювати світ, бачити можливість щось змінити та дозволяти чомусь траплятися у нашому житті. Вона може навчити, що порятунок може прийти будь-коли, і не обов'язково в тій подобі, в якій ми його чекаємо. В книзі немає динаміки чи карколомних поворотів. Вона рівна і розмірена... Але перед прочитанням хотілось би освіжити в пам'яті ,,Великі сподівання,, Діккенса, аби всі деталі стали більш зрозумілими і стали на свої місця.

Яка прекрасна історія! Вона дуже сумна, моторошна, жахлива, з одного боку. Але з іншого, така світла, чиста, вона дарує надію. Автор переносить нас на маленький острів, на якому є ще менше селище. Через військові дії селище є відрізаним від решти світу. Мирні жителі затягнуті в протистояння, балансують між місцевими повстанцями і вбивцями, які намагаються це повстання придушити. Ясно, що в такій ситуації страждають всі. Але найбільше – діти. І саме в цей час один чоловік вирішує відволікти дітей від страшної реальності, він вчить їх літературі. Особливо дітям подобаються «Великі сподівання» Діккенса. (Після Містера Піпа захотілося перечитати цей роман) Всю історію розповідає маленька дівчинка Матильда. Містер Піп став для неї справжнім другом, а роман Діккенса неймовірно її захопив, він рятує її від жахів реального життя. Фінал не лишає байдужим. Я, мабуть, ще довгий час ходитиму під враженням. Шкода, що немає хеппі енду. Хотілося б, щоб ця історія завершилась добре. Раджу читати, або хоча б подивитися екранізацію. Вона теж добре знята. І так, дякую видавництву Фабула за чудове оформлення роману і достойний переклад.