Сюжет розгортається навколо серійного вбивці, який їздить містом на викраденому автомобілі, і детектива, що намагається його зупинити, використовуючи розум, спостережливість і психологічні пастки - протистояння стає грою розумів, де кожен крок може коштувати життя. Події рухаються динамічно, атмосфера напружена і похмура, з відчуттям невидимої загрози та морального тиску. Персонажі діють природно, їхні мотиви і внутрішні конфлікти розкриваються через вчинки, розрахунок і страх. Для мене роман цікавий поєднанням детективу і психологічного трилера - інтрига наростає поступово, а фінал залишає відчуття логічної, заслуженої і холодної розв’язки.

Особисто для мене, Стівен Кінг, належить до тієї когорти письменників, котрі не дивлячись на високу продуктивність, не перестають втрачати і таланту. Звичайно, є в нього, і не досить сильні твори, бажання перечитувати які, через деякий час, не виникає. «Містер Мерседес», саме до таких і належить, на жаль. Відразу ж скажу, що не стверджую, ніби то роман поганий – звісно ж ні. Але, як на мене – він банальний. Звичайний детективний трилер про відставного поліцейського, який страждає на пенсії від нудьги, і лист від таємничого маніяка, змушує його взятися за неофіційне розслідування, яке свого часу, він так і не довів до кінця – дуже знайомий сюжет. До болю знайомий, по багатьох детективний романах і кінофільмах. Що ж, йдемо далі – може не все так і банально. Так, як головний герой – Білл Ходжес, на сучасних технологіях розуміється від слова – взагалі ніяк, а от антигерой, як раз навпаки, дуже продвинутий у цьому питанні – то Кінг вводить йому помічника. Сусідський підліток, що заробляє косінням трави, виявляється юним генієм щодо всього, що стосується комп’ютерних систем, всесвітньої мережі і сучасних гаджетів. Як і годиться, головний герой, недовго думаючи, робить хлопчину своїм мимовільним напарником – теж, далеко не новий сюжетний хід, чи не так? Третім напарником, який також, проти своєї волі, втягується у розслідування, стає сестра однієї із жертв маніяка. Вона ж, за сумісництвом, виконую роль романтичного інтересу для головного героя. Як бачимо, і тут нічого нового, що могло б заінтригувати. Навіть такий прийом автора, коли ближче до фіналу, один з позитивних персонажів гине – далеко не рідкісне явище, і вже чимало разів, обігравався в різноманітних детективах та трилерах, як на сторінках книг, так і на екранах. Що ж до, негативного персонажу, то гадаю, якраз він і виявився у Кінга, найцікавішим персонажем, та відповідно і найсильнішою складовою історії. Особистість злодія розкривається для читача буквально відразу, і вся інтрига полягає не в тому, щоб здогадатися хто ж той маніяк, а в тому, як саме головний герой зі своїми спільниками, впіймають його. Автор занурює читача у повсякденний світ злодія, показує його відношення до оточуючих, як він сильно всіх ненавидить, вибудовує у своїй голові і поступово втілює в дійсність план масштабного злочину, як грається з відставним копом у "кішки-мишки". Взагалі, Кінг дав змогу своїм читачам, проникнути у думки серійного убивці, і якщо і не зрозуміти остаточно, чому людина стає такою, то хоча б максимально наблизитися до розуміння цього. Ми бачимо, що змусило молодого чоловіка викрасти чужий автомобіль, і спрямував його на натовп ні в чому невинних людей. І хоча зображення маніяка та його повсякденного життя, і виявляється найміцнішим у романі, та все ж, і це я вже десь бачив, десь читав. Наприклад мені, відразу ж, згадується роман Фаулза «Колекціонер», та такі детективні серіали як «Декстер» і «Ганнібал». Не знаю, можливо, я занадто прискіпуюсь до цього роману Кінга, але все ж таки, від такого талановитого письменника, хотілося чогось більшого – я ж отримав банальний детективний трилер без будь-якої інтриги. Вірніше, інтрига то є, чи хоча б її зачатки, але на мене вона враження не справила, тому що досить проста та банальна, зустрічалася так чи інакше уже в багатьох детективах, та в різних комбінаціях. Взагалі, гадаю, якби на палітурці не стояло ім’я всесвітньовідомого автора, то скоріш за все, «Містер Мерседес» не мав би такої популярності, і навіть, можливо не вийшов би друком. Як на мене, то нічого нового та видатного у цій детективній історії, не має. Все ж, роман заслуговує на увагу найпалкіших фанатів Кінга, і можливо після цієї книги, вони звернуть увагу на два продовження про розслідування Білла Ходжеса, котрі як кажуть, дещо кращі за першу частину. Мені ж, вистачило і першої книги, щоб зрозуміти, що поліцейський детектив від Кінга – не моє.

Цього разу Стівен Кінг тішить детективом,який "кишить"полісменами і божевільними (а куди ж без них?). Білл Ходжес-полісмен на пенсії,який тільки й те робить,що додає вагу та спить у кріслі біля телевізора. Безутримне щастя. Одного дня Білл отримує звістку-лист від божевільного вбивці, який на вкраденому авто місіс Трелоні в'їжджає на усій швидкості у купу людей, які стояли у черзі біля Міського Центру. Деяких вбив, більшість покалічив. У листі вбивця попереджає про майбутні вбивства. Брейді Хартсфілд- людина, судячи з усього з явними психічними порушеннями. Працює на двух роботах, живе з матусею-алкоголічкою. Яка ж його вночі і "втішала". Так-так тут присутній інцест. У Медового Хлопчика неймовірні плани, у яких він змушує страждати когось. Йому так хочеться причинити комусь біль, що Кінг про нього говорить так:"Йому потрібно відчувати свій...як там про це сказав Шекспір? Опір морю лиха". Він жадав смерті людям і неважливо близька це людина чи чийсь пес. За подіями цікаво спостерігати. Тепер підозрювано дивлюсь на продавців морозива і ретельно пережовую яблука) Але головне питання чи зірветься?!