Ну не любить Пуаро проводити розслідування в сільських місцевостях, де відсутні елементарні зручності! І все ж, з цю справу він береться. Здавалося б винного у вбивстві бабусі знайшли, всі зорі сходяться, але слідчий нюхом чує, що щось не так, і звертається до Пуаро, щоб той провів незалежне розслідування. Як завжди, в книзі наявні переплетіння людських доль, високий психологізм і неймовірно передана атмосфера. Ще раз і ще раз Крісті висвітлює думку, що розсудливість – одна з найважливіших чеснот. Якби до голосу розуму (який в даному випадку повністю співзвучний голосу Пуаро) прислухалися частіше, можливо, кількість смертей була б меншою.

Місіс Мак-Ґінті - прибиральниця в маленькому англійському містечку - знайдена мертвою в своєму котеджі: удар по голові, гроші зникли, під підлогою схованка з пляшкою чорнила. Поліція швидко знаходить винного - її квартиранта Джеймса Бентлі, тихого клерка з мотивами й без алібі. Його засуджують до страти. Але суперинтендант Спенс не вірить у винність Бентлі й просить Пуаро переглянути справу. Пуаро, який "вийшов на пенсію" й нудьгує, погоджується - і поринає в провінційне життя: плітки, чаювання, родинні таємниці, старі газети з сенсаційними статтями про давні злочини. Крісті тут у класичному режимі: замкнене містечко, купа підозрюваних з минулим, брехня в дрібницях. Пуаро не бігає, а сидить, слухає, аналізує характери й повільно розплутує. Спенс і Аріадна Олівер (письменниця детективів) додають гумору - Олівер скаржиться на своїх героїв і дає комічні ідеї. Інтрига тримає в напрузі: справа здається простою, але чим глибше - тим більше бруду з минулого. Фінал - чистий крістівський трюк: все було перед очима, але ти не бачив.

Дуже цікава історія.