Микола Хвильовий - письменник, псевдонім якого говорить як сам за себе, так і за його твори. З його хвилюючих творів особливо хотілося б виділити "Я (Романтика)". Часто, коли перед нами стоїть важливий вибір, наше "я" роздвоюється. Одне стає на бік совісті, чесності та доброти, а інше переконує нас діяти виключно задля власної вигоди. Схожа ситуація трапляється і з головним, безіменним, героєм твору Микола Хвильового " Я (Романтика)". Я - главковерх "чорного трибуналу". Разом зі своїми поплічниками він розмістився у палаці вбитого шляхтича. Там, разом з доктором Тагабатом та Андрюшою, він вирішує долі полонених. Двоє колег уособлюють протистояння внутрішніх "я" головного героя: жорстокості та милосердя. Один за одним полонені чують страшний вирок: "Розстріляти!". Як довго зможе залишатися главковерх таким байдужим та жорстоким? Та чи зможе Я віддати наказ стріляти, коли побачить в натовпі рідну матір? Досить напружений твір, який вартий уваги абсолютно кожного читача. Напружений і цікавий сюжет триматиме вас в напрузі до останніх сторінок.

Постать Миколи Хвильового багатогранна. Ми знаємо його як поета, прозаїка, громадським і культурним діячем. Саме він був ініціатором літературної дискусію, стосовно розвитку української літератури початку ХХ століття. І саме він пострілом собі у скроню намагався зупинити сталінську машину репресій. Він повністю відчув розбіжність між високими ідеалами та суровою реальністю, між мрією і дійсністю. Думаю, саме ця колізія є провідною у його творчості, в якій відчувається жага експериментаторства, пошук нових виражально-зображувальних засобів. Хвильовий поетизував свій час, досліджував його суперечності й драматизм, дисгармонію буття та тоталітарної системи. Найбільше запам’ятала його новелу «Я (Романтика)». Головний герой, який називає себе «я» — керівник однієї з більшовицьких трійок, які розстрілюють сотні інакодумців. Одного разу і мати «я» потрапляє до цього чорного трибуналу. Аби довести свою відданість комуні, її ідеалам, «я» розстрілює власну рідну матір. Тиха і лагідна мати стала жертвою революційного фанатизму сина-чекіста, а свій жах пред вбивством він називає слабкодухістю. Для мене цей твір є найсильнішим у прозовому доробку письменника, автор безстрашно аналізую одну з основних колізій часу — зіткнення гуманізму і фанатизму.

Ви не задумувалися над тим, чому Микола Фітільов узяв собі псевдонім Хвильовий? Все стається не просто так, і такий псевдонім Микола узяв собі саме тому, що у душі він був дуже співчутливим, вразливим і хворобливо замкнутим у собі. Не раз його сучасники описували його твори , як дійсно ,,хвилюючі й трепетні''. Моя любов до творчості Миколи Хвильового розпочалася не одразу. Першим твором, з яким я мала змогу познайомитися, був ,,Я(Романтика)''. Після першого прочитання у голові залишився прямо-таки туман, другого разу серед туману почали з'являтися певні образи із новели, а на третій раз новела мене зачарувала. Вона була не схожа на інші прочитані твори, новинкою для мене. Так, творчість Хвильового досить важка для сприйняття, але аби її зрозуміти, потрібно читати ці новели не один раз, постійно переосмислювати й аналізувати. Уся творчість Хвильового наповнена певними коливаннями душі, переживаннями, ,,роздвоєністю'',проте водночас із тим, усі його твори просякнуті трагізмом, і,разом з тим, піднесеним почуттям радості, прагненням до чогось високого і вірою у новий завтрашній день. І нехай цей день буде наповнений переживаннями, але це краще, аніж узагалі зів'янути і не побачити нового сходу сонця...