Що ми знаємо про Японію? Без сумніву, ця країна одразу ж асоціюється з квітучою сакурою, барвистими кімоно, самураями, горою Фудзіямою та ще отакенною низкою символів. Впевнена, багатьом пригадаються фільми ,,Останній самурай" та ,,Мемуари гейші", прочитані книжки японських авторів та фраза-кліше ,,Схід -- справа делікатна". А як щодо можливості поглибити свої знання про Країну Вранішнього сонця крізь призму життєвого досвіду українки? Зацікавились? Тоді щиро раджу прочитати цю книжку -- ,,Мій Токіо у свята і будні" Олени Кулінич, дружини Посла України в Японії, котра прожила там десять років. ,,Наш приліт до Токіо напередодні 95-го року швидше нагадував висадку на невідому планету", -- ділиться авторка. ,,Найперші враження залишаються в пам'яті назавжди. І мені здається, що я пам'ятаю запах одену (традиційна японська страва, готується з яєць, японської редьки дайкон, рибних кульок тощо, які тушать в рибному бульйоні або бульйоні з ламінарії з соєвим соусом), який готували у цілодобовому ,,Lawson" поруч. Яскраве січневе сонце, квітучі братки всюди". Отак плавно і з непідробною щирістю Олена Кулінич ділиться вельми пізнавальною інформацією про святкування новорічних свят у Японії, ділячись незабутніми спогадами впереміш із цілою низкою культурних явищ. Так і відчувається її замилування цією країною, котрим дуже легко ,,заражується" й читач. До речі, про ,,милування": виявляється, японці мають вроджений дар відчувати красу, уміють її побачити практично у всьому. І ,,милування", наприклад, сакурою -- зовсім не означає бездіяльне проведення дозвілля, а... природню потребу японця ,,бачити" красу. Дана книжка -- це справжнє ,,вікно" у Японію. У ній авторка зібрала буквально усе, що потрібно знати про традиції цієї країни. Із книги можна почерпнути чимало практичної інформації: наприклад, про мову жестів, етикет та неписані правила поведінки, зокрема під час чайної церемонії. Мені дуже сподобався розділ, присвячений японській моді, сучасному і традиційному одягу.